Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

Водощі, Водохреще, Йордана (19). Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («Йордану»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з рушниць пустими набоями.

Віддавна в народі воду, посвячену на Водощі, вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом всіх свят, жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки.

Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестоподібної форми хліб («пиріг», на Закарпатті «крачун». «хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог: «Хто йде?» — «Бог!» — «Що несе?» — «Пиріг!». Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об'їздити» — привчити до майбутньої праці. їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спітніє, а тоді освячували водою. Подібний обряд, запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об’їдження» — влаштовували і на Новий рік.
Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози
Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі.
Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.
З цим святом пов’язані й прикмети.
Коли на Водохреща риба табунами ходить — народить добре.
На Водохрещі день теплий — буде хліб темний.
Якщо пасмурно — хліба буде вдосталь.
Йде лапатий сніг — на врожай.
Якщо зоряна ніч, вродяться горіхи і ягоди.
Коли на Водохрещі випав повний місяць, бути великій воді.
Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — для пізньої.
Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругов горобці, то велика смерть на дітей, граки (ворони) — на молодь, а гуси — на літніх.

Івана Предтечі, Хрестителя (20). У цей день виносили з хати хліб-сіль, що лежали на покуті від багатої куті, розламавши на шматочки, годували тварин. Це ж саме робили і з сіном. З Івана Хрестителя жінкам дозволялося шити і прясти. Не випадково мовиться: «Після Івана Предтечі хто не робить, того б'ють у плечі» чи «Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі». Справді-бо, цим днем закінчувалися зимові святки.

Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день (21). Святкують переважно жінки, бо кажуть, що «Пів-Івана полоще ложки». Цей день співпадав з Різдвом, а тому іще називали «Виряджанням» або «Проганянням свят». Власне на Різдвяний день повністю завершуються всі святки зимового циклу. Літні жінки, ходили від хати до хати, а потім збиралися в одній з осель за святковий стіл. Ввечері годилося внести до хати мички й коноворотки (на Сумщині цю обрядодію робили на голодну кутю), приказуючи: «Тік і притік причинок приволік», себто можна братися за роботу.

У багатьох регіонах у цей вечір молоді нарубки «проганяли кутю» за обрядом, що наведений вище.
Вважалося, якщо вітер повіє зі сходу, то літо буде сухе, а з півдня — грозове. Тому й мовилося: «Який Омелько, таке й літенько».

Маркіяна (23). Його називали ще «Грицем-літозазивачем» — «Який день — таке й літо».
Іній на стіжках — на мокрий рік.

Тетяни (25). Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме по літі.
Отдання, Видення (28)< Вважають, що в цей день чаклунки дають «даніє». В народі побутує безліч повір’їв про те, що окремі люди можуть будь-кого приворожити до себе, наслати різноманітні хвороби тощо. П. Чубинський зафіксував свого часу спогади про те, як можна стати чаклуном: начебто, варто піти на те місце, де сходяться три дороги, і здійняти галас, на який неодмінно приповзе гадюка; вбивши її, необхідно розрізати пальця і змішати свою кров з гадюковою; якщо рана одразу заживе, то такий вже може «давати даніє». Такі чи подібні містичні уявлення у давнину були вельми похідними, а тому цей день пов'язували з чаклунством.

Опанаса (31). Переважмо цей день буває холодним, а тому казали:
Панасовими морозами жарти лихі.
На Опанаса-ломиноса бережи носа.