Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

У народі кажуть: скільки днів, стільки й свят. Та проте один із святкових днів особливо празниковий. Ви, очевидно, здогадалися, мова йде про Новий рік. За всіх часів і в усіх народів новолітування, на яку б пору року воно не випадало, пов’язане з неповторними обрядодійством. Та це й природно, кожен з сущих неодмінно вірить у те, що рік грядущий обласкає нас щасливою й удатливою долею.

Історія новолітування для нас, українців, склалася навдивовиж строкато. Очевидно, не всі знають, що сучасне січневе відзначення, це четверте в літочисленні нашого народу. Первісним початком Нового року вважалася весна. Після зимової сплячки пробуджувалася природа, починало оживати село. Саме з цієї пори, на думку язичників і започатковувався новий відлік часу. Не випадково, що з весною і пов’язано найбільше обрядодійств, веснянки, гаївки, унікальний звичай водіння Куста; до речі, цей дохристиянський обряд і досі зберігся в селі Сварицевичі, що на Рівненщині. Відзначають його на перший день зелених свят, і він значною мірою нагадує традиційні колядницькі дійства.

З уведенням християнства в Київській Русі офіційна церковна служба зажадала зміни Нового року. Релігійний календар змушував перенести новолітування з весни на осінь, але зламати віковічні традиції було не так й легко. Для цього знадобилося не одне століття. Якщо, скажімо, прийняття християнства офіційно датується 988 роком, то митрополит Феогностій навіть у 1342 році, на вимогу грецької церкови, вимушений був суворо зобов’язувати всіх християн відзначати Новий рік 1 вересня.

Тим часом майже всі європейські країни вже користувалися зимовим новолітуванням. Відтак Петро І, вводячи нові реформи, зидав спеціальний наказ «по всей Руси», в якому наголошувалося, що Новий рік переноситься на січень. Щоправда, значна частина українських земель, зосібно західний регіон, задовго до цього вже користува¬лася зимовим літочисленням.

Проте й ця дата виявилася не остаточною. За Радянської влади офіційний початок року зміщувався на 14 днів уперед, хоч церковне відзначення залишилося не зміненим. Таким чином, у нашій країні співіснують дві дати початку року, це 1 і 14 січня.

Але наша розповідь про інше, походження назв місяців. Майже в кожного народу існують свої регіональні назви. Особливо цікава історія походження українських місяців. Ви напевно, звернули увагу, що в нашій мові вони тісно пов’язані з національною специфікою, неповторністю й багатим словесно-смисловим колоритом.
Астрономічно січень вважається другим зимовим місяцем. Про нього в народі побутує чимало влучних прислів’їв та приказок. Одна з них стверджує: Січень снігом січе, а мороз вогнем пече. Воно й справді так: січень знаний як місяць дивних контрастів. Недарма ж народ мовить, що під цю пору сонце хоч і блищить, проте й мороз тріщить. Саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохресні морози, що стали вершиною зимової холоднечі. Чи не звідси назва першого новорічного місяця, котрий ділить (січе) зиму навпіл? Крім того, січень утяв ночі.

Дехто вважає, що січнем нарекли його, оскільки під цю пору січуть колючі сніги. З цього приводу Яків Головацький у своїй розвідці «Поділ часу в русинів» зазначав: «Січень, здається, від того так названий, що в той час звичайно сніги, інеї з вітром січуть, або борше від «січа» — вітки, суччя, котрі дають взимі маржині...».
Проте є й інші, не менш переконливі припущення. Місяць прибрав назву від того, що за давнини ратаї починали в цей час розчищати ліс (сікти деревину), щоб до весни підготувати ділянки під обробіток. Взимку було легше вирубувати і спалювати дерева. З настанням весни удобрену попелом площу переорювали й засівали збіжжям.

За іншими свідченнями наші предки традиційно заготовляли деревину для зведення осель лише взимку, коли дерево «спало», тобто перебувало в стані спокою. Вважали, що саме з такого матеріалу житло буде довговічне, тепле й затишне, його не томитиме шашіль, не влучатиме блискавка, тощо. На думку фахівців, у цих народознавчих раціоналізмах попри забобони є чимало істотного, справді, заготовлена взимку деревина значно міцніша. Відтак період лісосік, який припадав на січень, прислужився його назві.

Якщо «офіційна» давньоруська назва — «сечень», то в народі існували паралельні, не менш поетичні. Скажімо, в західноукраїнських говірках подекуди й досі збереглися такі назви — «студень», «просинь», «просинець», «сніговик»,«тріскун» «вогневик», «льодовик», у північнополіських — «щипун», «сніжень» «лютовій». До речі, попервах давньоруська мова нинішню назву фіксувала третім місяцем зими — лютим. Це підтверджують давні рукописи: «Мць феврарі», рекогьін сьчьнь».

У багатьох народів закріпилися свої, властиві тій чи тій мові, назви. Білоруси, скажімо офіційно йменують січень «студзнем», сербо-хорвати — «сечанем», чехи — «леденем», поляки — «стиченем» тощо. Проте в багатьох інших мовах, у тому числі й російській, його назва похо¬дить від латинського «януаріус». Ще давні римляни на¬звали так на честь дволикого Януса. Міфічний бог, за їхніми уявленнями, тримав ключі, якими міг відчиняти й замикати входи та виходи до минувшини й будучини; відтак місяць, котрий зачиняв двері року зійшлого і відмикав новий, дістав ім’я цього божества.

Традиційно з Новим роком пов’язані найпоетичнІші обряди та дійства — щедрування й колядування, вертепні вистави з Меланкою та Козою, новорічні гадання і защедрини на врожайний рік (згадаймо: для цієї мети ви¬готовляли обрядову страву — кутю), поетичні примовки («Щоб рясно вродила садовина» й при цьому підв’язували дерева житнім перевеслом, «Щоб бджоли велися та медок солодок на жовтий вощечок носили», «Щоб в коморі та в оборі зерна булі гори», «Щоб вівці та корови були в газди здорові»). Особливою шанобою означений засівальннцький обряд на щасливе життя й мирне небо над оселею. Скільки поезії, теплих побажань у цих словесних перлах.