Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

Новий старий рік, Василя (14). За євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати. На Новий рік припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.
У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном, і ставши перед образами, засівали власну хату: «На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!».
Батьки ощедровували хлопців грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти і отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали зграї псів, яких підгодовували юні посівальники. Найбільш похідною була така засіваночка;
ХОДЕ ІЛЛЯ
НА ВАСИЛЯ,
НЕСЕ ПУГУ МЕТЯНУЮ.
ТУДИ МАХНЕ І СЮДИ МАХНЕ;
У ПОЛІ ЯДРО,
А ВДОМА ДОБРО.
ЗРОДИ, БОЖЕ,
ЖИТО, ПШЕНИЦЮ УСЯКУ ПАШНИЦЮ

Перших посівальників господиня садовила на порозі і роззувала, щоб «вдома краще кури неслись», а господар тим часом йшов з коцюбою до сідала і згонив курей, аби «починали скорше нестись». Крім одиночних, були й гуртові посівальники, так звані «товариства». Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи: «Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилось: кури, гуси, качки, рої та старости!». Нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в козу парубка з великими вухами, зробленими з колосків.

На Новий рік у Подністров’ї хлопці ходили біля річки з «туром», приспівуючи: «Ой туре, туре, небоже, ой обернися та поклонися!», сповіщаючи цим самим про зимове сонцестояння. Адже астрономічно це пора, коли «сонце вже повертало на літо».
У цей день вважалося за честь гукати всіх Василів. Деінде на ново літування виносили на подвір’я дідуха, і спалювали його, що символізувало початок Нового року.
На Новий рік прибував дня на барана скік.
Василів вечір додає дня на курячу ніжку.
На Василів вечір день прибував на курячий шаг.
На Василя вечір відьми крадуть місяць.
На Новий рік погода, буде в полі урода.
Старий рік у ноги — Новий у пороги.

Богоявлення, або бабин вечір (17). Кроплять хати свяченою водою. На Закарпатті жінки в свяченій воді замішували борошно і ним на дверях та одвірках робили хрести, щоб «упирі та всіляка нечиста сила не мала сили». Між тим, дівчата йшли збирати букові тріски на подвір’я, приказуючи: «Самі букові, самі букові!» — це для того, щоб добре убиралися гриби. Ввечері юнки намагалися на прясти «повисьмо, щоб баби не плювали на куделю», себто не оскверняли їхньої праці лихими поговорами. Мешканці лісових та гірських районів намагалися в цей день не згадувати вовків, котрі можуть напасти на отару.

Голодна кутя, голодний свят вечір (18). Готують третю й останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «голодною» від того, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди говіли, себто не їли. Власне, це був останній день колядок.

Здебільшого на голодний святвечір водили «Меланку» дівчата, хоч у деяких регіонах вчиняли це і парубки. На переважній території України основні дійства завершувалися після Василів. З голодною кутею пов’язані цікаві обрядодії — «закликання морозу». Адже хрещенські холода були у давнину найміцнішими. Перед тим, як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі казав: «Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!». Після паузи знову звертався: «Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!».
Деінде хазяїн виходив на вулицю, окликуючи: «Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці! А якщо не йдеш, то йди собі на жіноцьку цибулю!».

Особливою забавою було закликати мороза для дітвори. Вона припадала до вікон і на всі лади запрошувала його до вечері. Після цього парубки вчиняли інше дійство;проганяли кутю. (Деінде робили це на різдвяний день (21)). Взявши макогони, виходили на вулицю і стукали ними у ворота й тини, вигукуючи: «Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, йди на базар!». Інші брали горщики, в яких варилася кутя, і, проказавши вище наведений діалог, розбивали об ворота. При цьому, в кого були рушниці, робили три постріли.
Залишки куті віддавали курям, а в окремий горщик складали інші наїдки «по три ложки для долі». її віщуватиме той, хто останнім прийде з Йордану, себто з Водохрещ. А тому всі, хто йшли до річки святити воду, намагалися якнайшвидше прийти додому.
З голодною кутею пов’язані й прикмети.
Яркі зорі, на голодну кутю — щедрий приплід білих ягниць.
Як на голодний вечір темно, то вродить гречка.