Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

Традиційно вважалося, що кожен, хто відвідає на Новий рік оселю сусіда чи родича, неодмінно має засіяти долівку житнім зерном, побажавши найкращих гараздів родині й господарству. На Поліссі в цей день пастухи оббігали хати тих, у кого вони випасали або ж зголошувалися пасти худобу в році грядущому, і завіншовували:
Роди Боже жито-пшеницю
Всякую пашницю
На Новий рік,на щастя
На здоровячко

А ти господарю, дай паляницю.
Особливою втіхою були новорічні обряди для дітвори. Ватагами й поодинці вони оббігали односельців, супроводжуючи посівальницьке дійство багатьма поетичними примовками. Ну, хоч би такою:

Житом, житом із долоні
По долівці, по ослоні
Засіваю в вашій хаті
Будьте дужі і багаті
Щоб збулося все нівроком
З новим щастям, з Новим роком.

Новорічні дні позначені багатьма обрядодійствами. Хлібороби намагалися опоетизувати свою нелегку працю засобами живих розважальних сценок. Одна з таких - приручення домашніх тварин. Скажімо, в кого були молоді бички, запрягали їх у сани. Їдучи селом, господар запрошував на повоз усіх зустрічних, аби майбутній волик «приноровився до роботи».

14 січня за новим стилем вважаються днем Василя. Зранку обходили ті оселі, де були іменинники. їх садовили на ослін і бажали доброго здоров’я та довголіття. За таке вшанування господарі мали почастувати гостей. Чимало січневих обрядів уже призабулося, хоч їх переважна більшість позначена глибоким поетичним світобаченням народу, високими зразками моралі, хліборобською мудрістю, багатющістю духовного співжиття. Взяти б до прикладу колядки та щедрівки. Які це цікаві, наповнені вертепними й музичними дійствами, сценки. На жаль, у багатьох селах місцеве керівництво жорстоко розправлялося зі світськими обрядами. З цією метою створювали спеціальні загони культпрацівників, котрі виїжджаючи на села, силоміць розганяли колядницькі ватаги, з учасників вимагали письмові пояснення, штрафували, а то і звільняли з роботи...

Чиновницьке свавілля, яке аж ніяк не в’язалося з елементарними вимогами демократичного устрою, упродовж останніх десятиліть зробило свою невдячну справу — давня народна традиція щедрування і колядування помітно занепала. Натомість почали з’являтися гучні застілля з надмірним уживанням алкогольних напоїв, почастішали випадки розбишацтва, занепала мораль. А саме проти цього й були спрямовані новорічні розваги та забави.

Споконвіку хлібороб жив надією на кращий врожай. Адже від того, як уродила нива, залежали статки його родини. Ось чому наші предки за допомогою обрядів, пісень, словесних побажань намагались убезпечитися від злигоднів, передбачити врожай наступного року, оспівати нелегку працю, урізноманітнити повсякденний побут. Левова частка цього духовного набутку традиційно припадала на січень, який започатковував Новий рік. Недарма в народі казали: «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний».

КОЖНЕ СІЛЬЦЕ МАЄ СВОЄ СЛІВЦЕ
Новий рік — до весни відлік.
На Новий рік прибавилося дня на заячий скік.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Холод не брат, а завірюха не сестра.
Мороз як вітчим, а холод як мачуха.
Зимова днина така: сюди тень, туди тень, та й минув день.
Зимою сонце, як мачуха, світить, та не гріє.
Якби не зима, то й літо було б довше.
Сичи, не сичи, коли я на печі.
Синиця пищить, зиму віщить.
Сніг, завірюха, то зима біля вуха.
Січень січе та морозить, а ґазда з лісу дрова возить.
Січень без снігу, літо без хліба.
У січні вночі панують сови та сичі.
У січневу холодну добу пам'ятай про худобу.
В січні сніг січе з вітрами, а пияк трясе зубами.
Січень наступає — мороз людей обнімає.
Січень не так січе, як у вуха пече.
Січень січися, а ти до печі тулися.
Січень з груднем прощається, а на лютий очі косує.
Січню морози, а лютому — хурделиці.
Січень стрибнув на поріг курячим скоком.
Сніг, а не лід, заячий лишає слід.