Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

Різдво (7). Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов’язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, Діва Марія народила свого сина і сповила в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому при поминках обов’язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».

З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні пізнього святвечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров’я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідує оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти та гроші молоді віддавали на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги, А тому, якщо на них приходив хтось з чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо за повір'ям, Мати Божа родила Сина без чоловіка. В селах, як правило, організовувалося кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.
З Різдвом пов’язано чимало й прислів’їв. Осі. деякі з них.
Дми не дми, не до Різдва йде, а до Великодня.
Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде.
Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію.
Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті.
Не дивниця, що на Різдво метелиця.
За різдвяним днем віщували погоду і врожай.
Якщо сонячний день, дорід на хліб.
На Різдво йде сніг, заврожаїться озимина.
Зелене Різдво, білий Великдень.
Як на Різдво зеленіє, то на Великдень багато нових могил.
Якщо на Різдво буде багато бурульок понад стріхою, то вродить ярина, особливо ячмінь.
На деревах рясний іній — защедрить озимина.
Який день Різдва, такий і на Петра (12 червня), бо як по Різдвові, так і по Петрові.
Як на дві неділі перед Різдвом рясний іній, то перед Петром буде на гречці рясний цвіт.
В який день випало Різдво, в такий треба починати жнива.
В який день Різдво, в такий Новий рік і Петра.
Щоб вродили коноплі — жінкам не гоже спати всю ніч.