Січень. Традиції, прикмети, прислів’я

Богородиця (8). Вважалося, що це свято для жіноцтва більш важливе, ніж Різдво, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою. В народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватиме в цей день, то у неї народиться дитина з фізичними вадами — шестипала, безпала, або ж зі зрослими пальцями. У цей день починали колядувати й жіночі ватаги.
На Богородицю відвідують бабів, які приймали в них роди, пригощаючи вечерею, а також справляють обіди та панахиди по померлих (начебто вночі всі небіжчики сходяться до храму і їм правлять молитви священики, що також померли). У деяких місцевостях на Галичині до сходу сонця запалювали на подвір’ї дідуха, перестрибували через вогонь і перегонили домашніх тварин, оскільки вночі «мають гуляти відьми».

Степана, Стефана (9). Має бути морозяний день, а тому казали: «Прийшов Степан — на ньому червоний жупан». Святкують як і попередні дні, але не працюють. Особливо остерігалися прясти; можна було виконувати найнеобхіднішу роботу. Цього вечора намагалися якнайбільше співати колядок. Меланки. Меланії, щедрий вечір, щедра кутя (13). Зранку починали готувати другу обрядову кутю, щедру. на відміну од багатої, її можна було заправляти скоромниною; на Поліссі, скажімо, зерна варили зі смальцем. Як і на багат-вечір, кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Крім того, господині пекли чимало млинців із салом, готували пироги, вареники з сиром, щоб віддаровувати щедрувальників та посівальників. Дехто з богомільних різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з нею пов’язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу відрубували голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині»).

Звечора і до півночі обходили оселі щедрувальники. Це були лише дівчата. Юнки, зібравшись у гурти, відвідували сусідів з поетичними піснями-щедрівками. Крім того, дівчатка-підлітки поодинці чи гуртом оббігали односельців, щоб защедрувати. Дитячі щедрівки виконували в один голос. На Меланки ходили також і парубоцькі гурти; вони називалися «Водити Меланку». Одного з учасників хлопці перевдягали в жіноче вбрання і називали Меланкою.

З цим сюжетом пов’язані саркастичні сценки, що їх розігрували учасники дійств.
З щедрою кутею пов’язано чимало побутових обрядодій. Скажімо, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі й злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».
Сідаючи до святвечері, кожен намагався одягти нову, або свіжовипрасувану сорочку, а також мати власну, спеціально мічену ложку. Перед тим, як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було. Після цього запрошувала дітлахів до світлиці. «А де ж це, запитували вони здивовано, наші тато?» — «А хіба ви, відповідав він, мене не бачите?» — «Ні, не бачимо...» — «То дай, Боже, відказував батько, аби ви так завше мене не бачили! » і, вставши, роздавав усім хліб.

Повечерявши, старійшина разом з дружиною або сином, прихопивши з собою миску з кутею, сокиру та перевесла, йшли в сад. Господар підходив до дерева і звертався до нього: «Доброго вечора, тобі! Чи будеш нам родити чи ні? ». Дружина або син імітували голос яблуні: «Не рубай мене. Я тобі один год не вродю, а сім вродю!» Відтак почергово підходили до інших, які менше плодоносили. «Яблуне, яблуне, я тебе зрубаю, бо ти погано родиш!» Вислухавши прохання, господар тричі розмахував сокирою і стукав обухом у стовбур. «Гляди ж мені, погрожував, роди, бо як не вродиш, то на прийшлий рік зрубаємо» чи «Роди нам, Боже, рясно, як на небі звізди, і так красно, як од них ясно!». По цьому кожне дерево підв’язували перевеслами.

Потім обходили пасіку, домашніх тварин, благословляючи їх з наступаючим Мовим роком і ощедрюючи кутею. На Слобожанщині та Бойківщині виносили на ниву плуга, і запрігшись, символічно орали ниву, щоб у грядущому році добре вродило збіжжя.

Тим часом дівчата, зібравшись уособлено, починали ворожити. Доки юнки «завбачували свою долю», хлопці викрадали в них ворота або хвіртки, хоч би як це стерегли господарі. Для того, щоб повернулася потрата, батько дівчини мусив ставити могорич.
На особливу увагу заслуговують дівочі ворожіння. В різних районах були свої форми. Рахують у плетеному тині палиці тричі по дев’ять; якою втрапить остання, таким і буде чоловік — товстим чи тонким, струнким або кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде занозистим характер, без кори — бідняк, з корою — багатий тощо. Крім того, лічили палиці попарно: якщо залишилося в кінці тину непарне число, себто одна, — заміж не вийде. Або ж, охоплювали обома руками штахетини і лічили їх, приказуючи: «Вдовець-молодець»; на якій зупинялася лічилка, таким і буде суджений.

Відібрані палички несли до ополонки і кидали їх у воду. Вранці спостерігали: чию паличку вода знесла, та юнка вийде заміж. Дехто з дівчат заготовляли три цурупалки — з очерету, сіна та дерева і вчиняли те саме; яка найближче крутилася, таким буде майбутній чоловік: очеретяна — бідний, дерев’яна — тесля, а із сіна — багатий.
Виходили на вулицю, і яка першою з тварин зустрінеться, таким за вдачею і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо.

Рахували поліна, принесені в хату. Якщо парна кількість, то бути весіллю. Потім, замруживши очі, брали навмання одне з них: якщо в корі й пряме та гладеньке — буде багатий, гарний і добрий, а без кори — бідний. Витягували зі стріхи соломину; якщо з колоском та ще й зернами — подружнє життя буде щасливим. Біля воріт насипали по три купки зерна, а вранці спостерігали: якщо не чіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки. Клали під подушку гребінця і, лягаючи спати, нашіптували: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!» Хто присниться, з тим випаде пошлюбуватися. Перед сном клали в тарілку з водою кілька цурупалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурупалка пристала до вінця, то побереться з тим, хто приснився. Жінки виходили до хліва і дивилися, куди головою лежить тільна корова: якщо на схід, то отелиться вранці, на захід — увечері, на південь — вдень, а на північ, то вночі. Так чи подібно ворожили і на Андрія (13 грудня). Крім ворожінь, люди намагалися завбачувати прикмети.
Якщо під Новий рік добрий сніг, сій гречку.
Небо в гірках — врожай на гриби й горох.
Падає м’який сніг, на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
Сильний мороз і падав малий сніжок, на врожай хліба, здоров'я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу — на неврожай і хвороби.
Який перший день у Новому році, то й рік буде такий.
Багато пухнастого інею на деревах — до врожаю зернових і доброго медозбору.
Ожеледь на деревах, уродить садовина.
Зоряне небо, добре нестимуться кури.
Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу, на врожай, до заходу, на недорід.
Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль була вологою, то невдовзі піде дощ, а геть мокрою — злива.
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт; якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець — щедрий.
Якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа: «Як Меланка,— казали з цього приводу,— такі Петро з Павлом» (12 липня).