Не живи спогадами, у тебе вся старість на це. Створюй спогади.
Найкращий день - це ЗАВТРА. Завтра ми всі займемося спортом, почнемо вчитися, старанно працювати, кинемо пити і палити, почнемо читати якусь книгу, перестанемо їсти після шести вечора... Але, що не прокинешся,- постійно СЬОГОДНІ!
Важливо одне: щоб не озлобитися від розчарувань, навчитися забувати про минуле і визнавати, що не кожен день буде сонячним. І коли ти губишся в темряві відчаю, пам'ятай, що тільки в темряві ночі видно зірки, і ці зірки приведуть тебе додому. Не бійся робити помилки, спотикатися і падати. Найчастіше найбільшу нагороду приносить те, що найбільше нас лякає.
Що доля готує ніхто не знає. Хтось бореться за життя, інший у пропасть кидає. Коли вже висновки пізно робити, згадай, навіщо Бог сказав жити!!!! Помилками мож по-стежині ступати, та такі сліди, дощ почне стирати!!!....
Мабуть це і є сенс нового року - отримати ще один шанс. Шанс пробачити, зробити щось краще, зробити більше, дати більше, сильніше любити і не хвилюватися про те, що було б, якби... І нарешті навчитися цінувати та сприймати життя таким, яким воно є.
У кожного з нас бувають моменти байдужості. Коли ти перестаєш приймати що-небудь близько до серця і майже перестаєш відчувати. Тобі абсолютно нецікаво все, що відбувається навколо. Але такі моменти - лише затишшя перед бурею. Потім ти починаєш сприймати все з ще більшою силою і гостротою, любити шалено, а радіти - від душі...
Незважаючи на те, що життя кожного разу намагається довести мені протилежне, я продовжую вірити в те, що добро неодмінно повинно перемагати зло, що на світі досі існує щира дружба, а не гонитва за зв'язками і вигодою, справжня любов, а не розрахунок... Я продовжую вірити в чудеса, а головне, в те, що кожен з нас сам в стані хоча б одного разу створити маленьке диво.
Кажуть, що спогади ... це єдиний рай, з якого ми, не можемо бути вигнаними ... але, іноді, вони ж ... єдине пекло ... від якого ми, не можемо позбутися ...
Іноді від Щастя нас віддаляє лише одна розмова , одна зустріч , один дзвінок. Розум ставить крапку . Серце ---кому .... А доля розставляє всі крапки над "і "
У нашому житті трапляються такі моменти, які ми пам'ятатимемо завжди. Вони потьм'яніють, потруться, пожовтіють як старі фотографії, але залишаться навіки. І навіть через довгий час при одному спогаді про них усередині все стискається, завмирає, перевертається.
Якщо любити, то ... всім серцем ... Якщо йти, то ... красиво ... Якщо плакати, то ... від щастя ... Якщо жити, то ... яскраво ... Якщо відчуття, то ... щирість ... Якщо погляд, то ... улюблених очей ... Якщо надіятися, то ТІЛЬКИ НА СЕБЕ ...
...Є така ніжність, яку не описати. Є така любов, яку не розповісти. Є такі мрії, які жити допомагають. І люди є такі, які жити заставляють...
Совість людини схожа на будильник. Якщо будильник подзвонив, і знаючи, що треба йти на послух, зараз же встанеш, то і після завжди будеш його чути, а якщо відразу не встанеш кілька днів поспіль, кажучи: "Полежу ще трошки", то в кінці кінців прокидатися від дзвону його не будеш.
"Коли ти плачеш" - розкажи, хоч комусь... "Коли смієшся в щасті" з світом поділись! Наскільки легше буде ставить замість "крапки -
кому!".. ".А решта все - життя тебе навчить!"
Шкода, що не можна змінити минуле... але потрібно викреслити весь негатив і з усмішкою йти вперед.
Світові потрібен саме ти - жива людина... Не людина аватар. Не людина ідеал. Не людина просвітлена. Не людина - остання істина. Не машина. Ми всі намагаємося виглядати якось, але нікому не потрібен вигляд. Світові потрібна душа. Суть. Суще. Живе. А живе - це не ідеал, не пам'ятник, не картина. Живе - це не двомірна площина, де тільки один фасад. Живе - це річка. Це постійно змінне, вібруюче, тривимірне... Світу потрібні твої помилки, тому що помилки говорять про те, що ти в дії... Світові потрібна твоя чутливість, тому що це говорить про твій пошук. Світу не потрібен твій диплом і регалії - йому потрібен твій досвід. Твої руки. Голова. Серце. Здатність вникнути і зрозуміти. Світові потрібен саме ти, а не подоба когось іншого...
Замість того, щоби ставити інших на місце, ми маємо поставити на їхнє місце себе.
Людина, перед якою ти не боїшся бути собою, і є твій справжній захист.
Багато проблем можна було б вирішити, якби ми говорили одне з одним, а не одне про одного.
Потрібно сміятися над тим, що тебе турбує...
Кажуть, що потрібно одна хвилина, щоб зустріти особливу людину; одна година, щоб оцінити її; один день, щоб полюбити її, і все життя, щоб забути її.
Бережіть себе:- не працюйте через силу ...- не хвилюйтесь через дрібниці ...- купайтеся в щасливих моментах!
Ми говоримо: "Я не піднімав трубку, тому що був зайнятий", коли нам соромно зізнатися в тому, що чути цей голос більше не доставляє нам радості ...
Ми говоримо: "Мені від тебе більше нічого не треба", коли не можемо отримати те, що хочемо ...
Ми говоримо: "Тут холодно", коли нам необхідний чийсь дотик...
Ми говоримо: "Мені немає чого більше жити", коли хочемо, щоб нас переконали в цьому ...
Ми говоримо: "Спасибі тобі за те, що ти є", коли не можемо сказати: "Я люблю тебе" ...
Ми говоримо: "Я нікому не потрібен (потрібна)", коли ми насправді не потрібні одній-єдиній людині ...
Ми говоримо: "Я впораюся", коли соромимося попросити про допомогу ...
Ми говоримо: "Ти хороший друг", коли забуваємо додати: "... але тобі не стати для мене кимось більшим" ...
Ми говоримо: "Це - не головне", коли знаємо, що у нас немає іншого вибору, як примиритися ...
Ми говоримо: "Я довіряю тобі", коли боїмося, що ми стали іграшкою ...
Ми говоримо: "Назавжди", коли нам не хочеться дивитися на годинник ....
Ми сміємося над смертю і купуємо кілограми таблеток в аптеці ...
Нам не важлива думка інших, і ми постійно запитуємо: "як я виглядаю?" ...
Ми любимо самотність і міцно стискаємо в руці мобільник ...