Наших односельців теж «переселяли», але в Сибір. У 1947 р. туди відправили сім'ї Пилипових - Миколи і Йосифа, Бейчуків, Джогів, Наноцьких, Міщука Василя, Лози Василя. У 1950р. на сибірські простори були насильно виселені також сім'ї Паньків Миколи, Білого Миколи, Демчук Марії, Губернарчука Василя, Вайса Івана, Пилипів Василя, Тераза Семена.

У 1948-1949 рр. у селі був створений колгосп - запрацювала підневільна колгоспна система. Головою колгоспу став колишній голова (1940-1941 рр.) Сковронський Теодор. Селян заставляли здавати своє майно, худобу, інвентар, а натомість вони одержували по 300-600 г зерна за трудодень і жодної грошової оплати. Згідно з даними 1950р„ у колгоспі налічувалося: земельних угідь - 1950 га, орної землі - 1057 га, сіножатей - 94 га, пасовищ -45 га, насаджень - 15 га, лісів і чагарників - 35 га і присадибних ділянок - 125 га.

Головами колгоспу після Сковронського були: Корнелюк Йосиф, Лісовий Олександр, Борденюк Федір, Давидов Олександр, Король Михайло, Гучак Марія, Стецюк Федір, Куземська Марія, Тислицька Стефанія. Колгосп назвали іменем Калініна, а на початку 1960 року об'єднали з колгоспом ім. Б.Хмельницького у Вел.Березовиці та перейменували в сільськогосподарську артіль «Поділля».

Головами сільської Ради були: Добрянський Іван, Вовк Йосиф, Середа Іван, Барчишин Петро, Губернарчук Василь, Маслянка Войтко, Пупчик Пахомій, Сп'як Герасим, Король Михайло, Кибало Юрій, Лопушанська Олександра, Савицький Юрій, Батько Мирослав (з 1991 по даний час).

Уперше село було електрифіковано в 1942 р., під час німецької окупації. У 1944 р. електростовпи використовували для військових оборонних споруд. Повторна електрифікація відбулася лише у 1955 р. Газифікація села розпочалася у 1967 році.

У 1955р. було започатковане автобусне сполучення Петрикова з Тернополем, а в 1974 р. — центральна вулиця села була заасфальтована.Частину земель села зайняла птахофабрика, збудована в 1960 р. в кінці села вище загінки на «Глинках» і на «Чорній Горі». До села належали і цегельня, на місці якої побудований житловий мікрорайон (тепер належить до Тернополя). Діяв лісгоспзаг з ремонтною майстернею і цехом художніх виробів із дерева.

З 60-х років XX ст. Тернопільський обласний відділ соціального забезпечення обрав «Чорний ліс» для побудови притулку для немічних старих людей та окремо дитячий буди-нок-інтернат (св. 15) на території колишньої порохівні (арсеналу польських військ).

Понад 30 років у будинку-інтернаті знаходили останній притулок, житло, догляд, харчування і медичну допомогу понад 2000 літніх людей, які втратили домашній затишок і родинне спілкування.

Будинок-інтернат розрахований на проживання 185 підопічних. Вони проживають у одно- дво- та тримісних кімнатах. У кожній з них є холодна та гаряча вода, холодильник і телевізор. Будинок-інтернат має автономне опалення, забезпечується питною водою з артезіанської свердловини, має також власні пекарню, пральню, харчоблок.

У структурі будинку-інтернату є підсобне господарство, де на 5 га землі вирощують гречку, пшеницю, ячмінь, овочі. У 2001 році було висаджено фруктовий сад. Постійна і злагоджена медико-соціальна робота колективу будинку-інтернату сприяє покращенню здоров'я мешканців, їх активній життєдіяльності та довголіттю (св. 16). Протягом 1978-1984 рр. на подвір'ї виселеної в Сибір сім'ї Демчука Василя побудували будинок для сільської управи. В даний час тут знаходяться сільська рада, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, телефонна станція (св. 17).

У середині 80 років XX ст. у затишному місці Чорного лісу звели санаторій-профілакторій «Веселка», який оздоровлює хворих дітей з чорнобильської зони та інших регіонів України (св. 18). Неабиякого розмаху на території петриківських земель набуло будівництво дач для мешканців Тернополя, зокрема під час так званої Горбачовської перебудови. Починаючи з села Підгороднє, землі на загінках, що мали назви Вишеньки, Кринички, Чорна Гора, Шнури аж до Великої Березовиці були передані під дачі і на цій території виросло поселення, яке, мабуть, за кількістю будинків і самих мешканців переважає село Петриків.