Квітень. Традиції, прикмети, прислів’я.

Натомлеві, але щасливі од усвідомлення, що таки й ми, діти, прислужилися добрій справі — припасли корів,— погордно гнали додому череду, супроводжуючи її багато¬голосим посвистом. Кожен з нас устиг заготувати по кілька вербових свищиків, і все довколо дзвеніло голосною музикою.

На краю вулиці нас а нетерпінням уже чекали матері. Аж тепер дехто спохватився, що граючись в забави, забув на вигоні ритуальну галузку. Мені ж повезло: приткнута до ремінця гіллячка збереглася неушкодженою. Мама підійшла до мене, пригорнула голівку до грудей і тричі поцілувала, мовивши ласкаво:
Хай тобі, мій голубчику, Бог здоров'ячко поверне! Взявши вербицю, додала: — Ось ми її прилаштуємо в стрісі біля корівника, щоб Диска багацько приносила додому молока...

Переважно на квітень припадає одне з найбільших християнських свят — Паска чи Великдень. Проте було б великою похибкою вважати Великодневні свята суто релігійними. Якщо мова йде про церковну відправу, то це так; вдома ж послуговувалися лише світськими обрядами, котрі перейшли ще з язичництва.
З Паскою (від назви обрядового хліба — Паски) пов'язано чимало цікавих обрядів. Один з таких — Вербний тиждень, котрий передує Великодню. Оскільки на Вербну неділю ще нерідко навертали морози, то казали: Прийшов вербин — кожуха тербич, тобто змушує одягати теплу одіж.

Останній передвеликодневий четвер в народі називають чистим. Господарі намагалися в цей день вичистити кабанців, огирів та бу гайців, пасічники творили борті, тобто готували до сезону бджолині гнізда в дуплах дерев, жінки вранці виносили на подвір'я пікпі діжі, більш загартовані діти, якщо було тепло, починали купатися, щоб «тіло було чистим, не нападала короста й оминала трясця»

Напередодні Великодня дівчата готували писанки та крашанки. Особливо на Україні було поширене писанкарство — унікальне мистецтво кольорового розфарбовування яєць. Кожен регіон, навіть кожне село, мали свої рецепти й сюжети і малюнки. Іноземні дослідники та мандрівники, відвідуючи наші землі, захоплювалися рукомесницьким талантом українських жінок.

Якщо крашанки лише фарбували (нерідко вони також були орнаментовані за допомогою наклеєних листочків) в настоянці з лушпиння цибулі чи інших рослинних барвників, то писанкарство вимагало кропіткої праці. За допомогою бджолиного воску, фарб і писала на яйці відтворювали багатокольорові геометричні чи стилізовані узори. Про те, що виготовлення писанок — вельми давня традиція, стверджує і такий факт: до нашого часу зберігся виріб, котрий датується IX століттям. Писанку з поетичною назвою «Берегиня», виготовлену з фарфору, зробили київські ремісники.