Квітень. Традиції, прикмети, прислів’я.
Домівка / Народний та церковний календар свят
1-10-2016, 01:07
Мама тої днини встала доста рано. Наготувавши сніданок, розбудила мене: «Вставай, синку, бо сьогодні тре припасти в череді корову!».
Доки я снідав, вона тим часом витягла зі скрині старенького спеціально призначеного для цієї справи рушничка, зняла з покутя вербову, посвячену на водочрещах галузку, прихопила ключа-одмикачку і попрямувала до Дверей.
— Що це ви таке надумали? — запитав у мами.
— Ось зараз побачиш...— відказала заклопотано й вийшла з хати.
За хвилину-другу я вже був на подвір’ї. Перед тим, як вигнати в череду корову, мама розіслала біля воріт рушник і поклала на нього відмикачку.
Зашнурувавши роги налигачем, я взяв за повідок і повів Лиску. Наблизившись до розстеленого рушничка, корівка нараз почала конозитися, але ненька, поцьопуючи її вербовою галузкою, наказувала:
— Іди-йди, манько, через рушничок, щоб не блудила й вчасно верталася додому і щоб тебе не чіпали сіроманці!
Я силоміцно натягнув налигача, і Лиска справно перестрибнула через обрядову полотнину.
— Ну, слава Богові,— полегшено зітхнула мати і мовила до мене: — Так у нас здавна заведено, синку: коли вперше виганяють корову на пашу, то треба через руш¬ник і ключ, тоді вона не відставатиме од череди і вовки її не зачіпатимуть. А тепер візьми ось цю галузку і пильнуй, аби вона не загубилася і не зламалась, бо то лиха ознака — корова одіб’ється від господарства...
Одвівши на налигачах корів до толоки, ми порозв’язували мотузки, щоб тварини, як казали в нас, «знюхалися між собою».
Довго і не пильнували за ними — широкий простір поля покликав нас грати в гілку, квача, короліску, шкандибачку. Раптом наші забавки обірвав наглий погук зозулі, що розголосився на узліску. Ми припинили гру й кожен поліз в кишеню, щоб видлубати спеціально прибережені мідяки. Знали ж бо з дитинства: коли вперше почувши пташине куваннячко, то мусиш кинути наодмаш мідну копійку й проказати «Зозуле, зозуле, закуп, скільки років я буду жити...».
Але, на наш подивок, рання птаха кувала недовго. Та ми за те не дуже переживали. Нас тішило інше: відтепер, як вважалося, у наших кишенях не переводитимуться гроші, котрих так бракувало в перші повоєнні літа...
