"Запам'ятай, що по життю не треба вибирати того, кого любиш ти. Що ця людина зможе зробити для тебе? Ти віддаси йому все, що в тебе є. Але питання: що ти отримаєш натомість? Потрібно цінувати того, хто любить тебе. І любить не тоді, коли ти нафарбована, красиво одягнена, а любить завжди. Чоловік, який любить тебе, зробить все для твого блага. Запам'ятай це. "
Кожен сам творець свого настрою.
Мало вміти бачити, потрібно ще навчитися не бачити того, чого немає.
Немає звуку голосніше, ніж мовчання телефону.
Мало стояти на правильному шляху. По нім ще треба йти.
Підозрювати, гірше ніж знати. У реальності є межі, а уява безмежна!
Ніколи не смійся над тими, у кого нічого немає! Адже ти не знаєш, що трапиться з тобою завтра.
А знаєте що найбільше вбиває нас? Це спогади. І не має значення які: приємні чи погані. Адже і одні, і другі постійно крутятся в голові, викликають посмішку або сльози, радість або гнів. І їх не можна викинути з голови, стерти або відформатувати. Вони завжди з нами...
Обійми, єдина річ, яка може за секунду втамувати і вгамувати все, що є в наших серцях.
Мені зовсім не соромно за те якою я стала, мені соромно якою я була...
Потрібно вміти відпочивати, особливо від своїх думок.
Є такі фільми і книги, після яких хочеться жити і цінувати кожну секунду.
Ми завжди боїмося скривдити чужі почуття. Наші почуття не боїться образити ніхто.
А хочеться просто: трішки кориці, в чашечку кави, і так щось не спиться.
Плед на ноги м'який, диск із "звуком природи" і кота на коліна. Ну й нехай без породи...
І в душі буває час листопаду...
Можна бути вибором, причиною, пріоритетом, але ніколи не треба ставати варіантом.
Сонечко на небі - це добре, але сонце в душі - важливіше. Бережіть своє сонце...
Все залишається всередині. воно не забувається, як говорять багато людей, не вивітрюється, не зникає. це як-ніби кидаєш камінь у морі: спочатку бризки, потім на дно. ось так само все наше минуле лежить на дні. як осад чогось на дні кружки. мені здається, якщо ти людину запустив у своє життя, то вона там і залишиться, звідти немає виходу назад. уявляєш, всередині у тебе мегаполіс - ціле місто людей, яких ти так і не забув, але обіцяв забути.
Випадкових зустрічей на світі не буває... Один одному для чогось ми потрібні...Один нам немов ангел помагає... Інший, щиро від нас, допомоги чекає...
Найгірше - це зображати спокій.Коли ти не можеш бити посуд, тому що засмутиться мама. Не можеш запустити в стіну телефон, бо не скоро купиш новий. Не можеш піти до друзів, бо в них є справи важливіші. Не можеш навіть написати на своїй сторінці, бо не хочеш показухи і жалості. І все, що тобі дозволено - роз’їдати себе морально, зсередини…
Розтопиться сама тверда крижина, прийде весна для когось в перший раз, а чим мудрішою в житті стає людина, тим менше приводів у неї для образ! Сприймається усе закономірно, трапляються лайливі торгаші, та ліпше відійти собі покірно, не брати усе близько до душі! Мудрість складається із помилок і болю, не всюди проявом її є сивина, вона не прийде без поразок в долю, стрімкі роки життя її ціна!
Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома.
Чорний колір не депресивний, він – елегантний...
Я допливу до дна, і що, що я одна? Мені не потрібна рука, я допливу одна.
Ніколи нікому нічого не доводь... Це твоє особисте життя, а не теорема з геометрії.
Найдорожче на землі-дурість, тому що за неї доводиться дуже дорого розплачуватися ...
Минуле часто стукає нас по плічку,та потрібно зуміти не обернутись,тому що теперішнє стане нестерпним!
Не дивись в минуле – тому що там живуть страхи. Не дивись в майбутнє – тому що там живуть ілюзії. Дивіться у сьогодення – тому що в ньому живеш ТИ
Під ногами сніг, на голові шапка, на вулиці осінь, в душі весна, а в навушниках улюблена пісня про літо...
Музика — це мова що не потребує перекладу, бо звертається до душі.