Помічай людей, які радіють твоєму щастю, і сумують через твої печалі. Вони ті, хто заслуговують на окреме місце в твоєму серці.
Те, що чекає в майбутньому, створено в тобі і з тебе. Тому дивись внутрішньо, не порівнюй, не міряй. Немає таких шляхів, як твій. Всі інші шляхи обманюють і спокушають тебе. Ти повинен виконати той шлях, що в тобі.
Я жила, старанно відсторонюючись від будь-кого, хто хотів стати мені ближчим.
- І що ти називаєш свободою? - Ні про що не просити. Ні на що не сподіватися. Ні від чого не залежати.
Немає нічого кращого, ніж гордість за людину, яку любиш.
Люди зазвичай схильні вірити в те, чого вони бажають.
Кожен чує лише те, що розуміє.
Коли знаєш, про що поговорити з людиною, це - ознака взаємної симпатії. Коли вам є про що разом помовчати, це - початок справжньої дружби.
Як давить світ, як обступає, як приголомшує, як мне! Як зберегти в собі серце, коли воно не кам'яне?
Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.
Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Кожна людина викликає у нас якісь асоціації, нам тільки називають її ім'я, а у нас в голові тут же виникають сотні образів, відчуттів, як дрібні осколки вони збираються в одне ціле, розкриваючи перед нами цю людину. Осколки посмішок, виразів обличчя, голоси, якісь дрібні сцени з життя, запахи, емоції. людина для нас - як вирізана, виточена скульптура з купою дрібних деталей. Мені не так цікаво знати, що людина думає про мене, але мені завжди хотілося дізнатися, який образ у неї виникає в голові, коли вона згадує мене.
Сподіваюся коли-небудь збудеться те, про що так сильно я мрію, про що так довго я мовчу.
Потроху змінилася музика, яку я слухаю, одяг, який я ношу, слова, що найчастіше вимовляю, і навіть думки, з якими щовечора лягаю спати. Проте найголовніше і, певно, найвідчутніше: змінилися люди, котрі мене оточували протягом останніх років.
Найбільше люблю вихідні за те, що половину доби можна не вилазити з ліжка і з усіх сил бути домашньою, в теплих шкарпетках, піжамі, з пошарпаним волоссям, яке постійно доводиться поправляти. сидіти в позі лотоса з тарілкою пластівців в руках і переглядати гаррі поттера напевно вже в сотий раз. іноді потай, тихо, щоб не порушити тишу, пробиратися на кухню з бажанням чого-небудь перекусити, ще пів дня ходити і підспівувати улюбленим пісням, поливати квіти, годувати улюблених домашніх вихованців кота/папугу/рибок, підкинути трохи дров у грубку або ж покликати друзів на кіно і піцу. читати книги, переміщуючись з однієї пози в іншу, заварювати каву/чай, грати на гітарі і іноді сумувати. люблю вихідні. просто люблю.
Давайте дивитися на світ очима дитини. На недоліки близьких - крізь пальці; На підлабузників - крізь темні окуляри; А на заздрісників .... на них треба просто заплющити очі ...
— Комусь ми обов'язково знадобимось такими, які ми є.
Не треба бути схожим на когось.
Я невдаха...? Справжня невдача – це відсутність спроб що-небудь зробити. Все інше лише практика. Це нормально, якщо ви заплуталися, потрібно лише дати собі час на перепочинок і ніколи не здаватися. Деякі речі потребують часу, і з кожним кроком ви наближаєтеся до реалізації своїх цілей.
Вік - це лише число... Він не визначає інтелект людини чи погляди на життя. Все залежить не від прожитих років, а від пережитих життєвих обставин.
Місія «всім догодити» абсурдна і неможлива. Набагато приємніше дозволити тим, що вас оточують, оцінювати себе і скільки хочуть вішати свої "цінники". Не звертайте на це уваги! А тим часом робіть те, що хочеться) Будьте собою! Будьте вільними!
Образи легко руйнуються виплакуванням. Поки образа свіжа - плачте! Не стримуйте сліз, ваше здоров'я дорожче гордості. Чи не так?
Найбільший подарунок, який ми можемо зробити собі - це стати господарями власного щастя. Найбільша свобода, яку ми можемо дати іншим - це дозволити їм жити своїм розумом і не намагатися контролювати їхнє життя.
Коли-небудь ти зрозумієш, що доброта, ніжність, ласка і турбота – це прояв внутрішньої сили, а не слабкості.
Усі шукають затишку і віри; знайшовши, не уміють берегти. Та, зрештою, усі ми пасажири, лише б на вірній станції зійти...
Взагалі, якщо чесно, я просто втомилась. Я втомилась знаходити людей і втрачати. Звикати до них і спостерігати за тим, як вони зникають з мого життя. Втомилася довіряти, а потім розчаровуватись. Я втомилась починати все спочатку.
У моєму житті були різні люди, якісь розчаровували мене, якихось, можливо, я. Але кожна з них мeне чомусь навчила... Хтось навчив нe довіряти, хтось навчив любити, хтось - йти далі.
Найгірше - це коли ви перестаєте вірити собі і починаєте думати, що всі навколо праві.
Не йди по тій межі, не сперечайся з долею... Усе, що зв'язане із волею, не заховаєш у руці... Життя, як лан із бур'янами й квітами, і маєш так його прожить, щоб не доводилось очей відводити... Щоб сором в серці не таїть, і щоб нікому не схотілося, душу від тебе назавжди закрить...
Ви коли-небудь думали або замислювалися скільки спогадів у вас на руках? Саме на руках, так-так. Давайте згадаємо скільки на ваших руках було ран, які зажили, скільки разів ви витирали ними сльози, чи то від радості, чи то від печалі, скільки разів цими самими руками ви тримали за руку тих людей, яких може вже немає в живих, або пішли від вас, або досі поруч? Скільки чудових речей відчували ці руки. Наші руки теж все пам'ятають, і набагато більше, ніж спогади в голові...
Люди без душі шукають тіло. Люди з душею шукають душу.
Виховуй у собі Людину — ось що найголовніше, інженером можна стати за п'ять років, учитись на Людину треба все життя.
Чужі заскоки потрібно поважати, щоб інші у відповідь гуманно ставилися до твоїх власних тарганів.
Гріхи інших судити ви так старанно рветеся, почніть зі своїх і до чужих не доберетеся.