Про Петриків, щоправда, ніде ні слова. Воно лежало далеко від основних торговельних і військових шляхів того часу.

Місцевість Петрикова з 1084 р. входить до Теребовельського князівства. Князем Теребовельським у ці часи був Василько Ростиславович, правнук Ярослава Мудрого.

З 1387 року Галичина потрапляє під владу Польщі, а Грунти між селами Білою і Шляхтинцями та ріка Серет в районі сіл Великий Глибочок, Малашивці, Чернихів перетворилися на кордон між Польщею і Литвою. Петриківське поселення в глухому закутку Польської держави залишається поза увагою її вельмож. Землі стають власністю самого короля.

Без сумніву, село Петриків одержало назву від імені Петра, а, перш за все, від зменшено-пестливої форми - Петрика, що був, можливо, власником поселення або відомою людиною з часів відокремлення земель та утворення Галицько-Волинських князівств. Уже тоді було модно звати першого Теребовельського князя не Василем, а Васильком, збереглася така форма і сьогодні.

Можна однозначно стверджувати: село Петриків, яке відоме з архівних документів 1458 року, існувало вже до часу загарбання Галичини Польщею. Вижило воно і в часи татарської навали. Назву одержало за княжих часів. А витоки села можна датувати кінцем бронзового - початком залізного віку, тобто йому понад 27-28 століть.

У XV столітті Петриків був заселений по одній центральній вулиці з десятком будинків і з площею в центрі поселення, де сьогодні побудована церква.

Першим власником с. Петриків з 1469 р. був шляхтич Баворовський. Перемога Польщі у війні з Тевтонським орденом, вихід до Балтійського моря підносять значення шляхти. їм роздаються українські маєтності, налагоджується торгівля, відновлюється міське життя. Шляхтич Баворовський займає південно-західні терени у тодішній прикордонній смузі: Петриків, В.Березовиця, Баворів.

У квітні 1540 р. польський король Сигізмунд І Старший видає грамоту краківському каштеляну (помічник воєводи, королівський намісник), коронному гетьману (командувач збройних сил) Яну Тарнавському на будівництво замку й «заснування міста над Серетом у Галицькій землі в Теребовельському повіті на пустому місці, званому Сопільче або Топільче».

З цього часу можемо говорити, у багатьох випадках, про спільну історію цих населених пунктів. Від 1547 р. власником села стає Ян Тарнавський. Після його смерті Тернопіль і придбані ним околиці залишаються в руках його роду упродовж 100 років. Страшним лихом для населення були постійні напади кримських татар і турків. Край спустошувався від частих набігів татарських орд, під час яких гинули люди, спалювались садиби. Уцілілі будівлі заселялися новими поселенцями, переважно шляхтою. У ці часи в Петрикові з'являється нова вулиця, паралельна центральній, але в кінці села, подалі від Тернополя і поближче до річки. Вулиця одержує назву «шляхта», сьогодні вона називається «Долина».

У 1649 р. основні події Української народної революції (1648-1676 рр.) відбувалися на Тернопіллі по лінії Збараж - Зборів. У 1651, 1653, 1655 роках гетьман Хмельницький знову під Тернополем. Односельчани Петрикова брали участь у тих подіях. Після відходу війська Б.Хмельницького польська влада провела слідство і допити серед підозрюваних осіб. У документах згадуються 49 населених пунктів: серед них навколишні села-В.Березовиця, В.Бірки, Глибочок, Острів, Кутківці, Петриків, Пронятин, Смиківці.

З 1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, більшість земель краю, в тому числі Петриків, опинилися під владою Австрії. Під час наполеонівських війн з 1809 по 1815 рр. більша частина Тернопілля входила і до складу Російської імперії.
У 1761 році в с.Петриків була заснована парафія св. пр. Іллі. Обслуговувалася вона священиками з Тернопільської Середньої церкви і тільки в 1855 році вперше «згадується прізвище пароха с. Петриків о. Ігнатія Лотоцького (народився в 1820 році). З того часу парох с. Петриків опікується також вірними Загребелля (десь до другої половини 1870 року) і Янівки».

Відразу зазначимо тут послідовно всіх парохів села до наших днів: о. Ігнатій Лотоцький, Іван Валявський (нар. 1833 р.), Ісидор Калинович (нар. 1856 р.), Олександр Миронович (нар. 1864 р.), Онуфрій Чубатий, Микола Чубатий (нар. 1862 р.) висвятився в 1886 р., Зєновій Чубатий (нар. 1899 р.), Йосип Бучинський (нар. 1891 р.), Микола Зубаль (нар. приб. 1905 р.), Володимир Адамович (нар. приб. 1916 р.), Ярослав Мельник, Василь Репела (о. Павло), Іван Гуня (о. Іван). У даний час при нашій церкві служать парох о. мітрат Павло-Василь Репела і сотрудник о. Віктор Здеб.

Національно-визвольні революції, що прокотились Європою в 1848 році, відгукнулись і в Галичині. Австрійський уряд скасував панщину. Селяни на честь скасування панщини встановлювали монументи. Такий кам'яний пам'ятний знак з'явився і в Петрикові на розвилці центральної дороги і дороги, що вела до лісництва. Біля монумента селяни посадили 4 липи, 2 з яких ростуть і сьогодні. Кілька разів його нищили, але щораз селяни його відновлювали. Сьогодні монумент розташований на обійсті нині покійної Ридзай Софії, за стараннями якої були зроблені східці, фіртка для підходу та невеличка клумба, доріжка (св. 3). Ось який напис залишили наші предки: «СЕЙ КРЕСТЬ ГОСПОДЕНЬ СОЗДАЛСЯ Р.Б. (року божого) 1848 ДНЯ З МАЯ, ВО ПАМЯТЬ ДНЯ ОСВОБОЖДЕНИЯ ОДЬ ПАНЩИНИ». Є інші записи по боках хреста, мабуть, прізвища тих, хто був фундатором, та годі тепер прочитати.

Якщо церковна площа була центром села, то першими і найбільш давніми мешканцями слід вважати тих, хто мешкав неподалік центру. Тут можна, зокрема, відзначити такі родини: Маслянки, Мінчановських, Паньків, Кучми, Грацьких, Лучків, Сай, Сусли, Послушних, Пилипів, Жолинських, Музичишиних, Барчишиних, Наконечних, Лотоцьких, Лози, Вовк, Павлик, Михальчишиних, Кульчицьких, Добрянських, Литвинів, Посуховських, Чубатих, Савіцьких, Стеців, Брілів, Ящевських, Чіп, Мороз, Бойко, Джоги, Бойчуків (або Бейчуків), Возняків, Зазулі. Заснування товариства «Просвіта» в Петрикові (за архівними матеріалами) відбулося ще до 1888 року. Важлива роль у її діяльності належить отцю М.Чубатому (св. 4). Саме він влаштував школу в своїй хаті, безплатно вчив селян грамоти, заснував братство тверезості. Його постійно обирають головою товариства «Просвіта» в Петрикові.