Усі люди помиляються. І усі мають можливість виправити і або винести урок з помилки. Бо на помилках вчаться. І без великих помилок неможливі великі досягнення. А без права помилятися - неможливо наважитися мріяти. Давайте вчитися мріяти, а не звинувачувати дитину, інших чи себе.
Кожна людина, яка з'являється в нашому житті, - вчитель: хтось вчить нас бути сильнішими, хтось вчить бути розумнішими, хтось - обережнішими, хтось вчить прощати, хтось вчить бути щасливим і радіти кожному дню. А деякі ніби і не вчать нічому, а просто ламають всі наші стереотипи своїм прикладом, тим самим даючи нам цінний урок. Іноді непогано подумки прокрутити в голові своїх вчителів. Найбільш значимі згадуються відразу, тут начебто все зрозуміло. Але скільки людей непомітно, по крапельці, по піщинці формують нас? Людина має властивість вчитися в інших, і добре, якщо хорошому.
А знаєте що найбільше вбиває нас? Це спогади. І не має значення які: приємні чи погані. Адже і одні, і другі постійно крутятся в голові, викликають посмішку або сльози, радість або гнів. І їх не можна викинути з голови, стерти або відформатувати. Вони завжди з нами...
Так, у мене поганий характер. Я дуже вимоглива, надто ревнива. Якщо у мене немає настрою, то я зіпсую його всім. Багато мені кажуть, що я повинна змінити свій характер. А я не можу і не хочу. Я хочу щоб мене полюбили такою, яка я є. Саме тоді я зрозумію, що я дійсно потрібна.
Одна людина сказала мені сьогодні: "Ти справжня", я запитала що він мав на увазі, а він посміхаючись відповів: «Ти наївна і щира, якщо тобі боляче ти плачеш", а сльози - це не ознака слабкості, це ознака, того, що у тебе є душа.
Все залишається всередині. воно не забувається, як говорять багато людей, не вивітрюється, не зникає. це як-ніби кидаєш камінь у морі: спочатку бризки, потім на дно. ось так само все наше минуле лежить на дні. як осад чогось на дні кружки. мені здається, якщо ти людину запустив у своє життя, то вона там і залишиться, звідти немає виходу назад. уявляєш, всередині у тебе мегаполіс - ціле місто людей, яких ти так і не забув, але обіцяв забути.
Будь який поганий день можна виправити з доброю для серця людиною....
Випадкових зустрічей на світі не буває... Один одному для чогось ми потрібні...Один нам немов ангел помагає... Інший, щиро від нас, допомоги чекає...
У наш час дуже важко довести людині, що вона тобі дійсно, дуже дорога. Mало хто вірить.
Коли знаєш, чого хочеш, кожна деталь у твоєму житті має значення. Коли знаєш, чого вартий, обираєш найкраще. Коли щось любиш, вчишся цінувати. Тільки те, що цінуєш, приносить тобі справжню насолоду.
Є люди, яких ти важаєш підтримкою, а вони... виявляються підніжкою.
Чим довше ви будете чекати, тим більше днів ви втратите. НАЗАВЖДИ.
Краще бути самотнім, ніж бути з людьми, які ранять тебе.
Ми самі придумуємо собі проблеми, перешкоди, комплекси і рамки, звільни себе - вдихни життя і зрозумій, що ти можеш все.
Iснують сни, заради яких ми готові віддати все.
Ми вперше розуміємо смерть лише тоді, коли вона забирає людину, яку ми любимо.
— Я буду приїжджати. — Так завжди говорять, коли їдуть назавжди.
Є миті, коли душа, незалежно від положення тіла, - на колінах.
Те, у що ви вірите і чого очікуєте всією душею і всім серцем, обов'язково відбудеться.
Все буде не так, як ми вирішимо. Все буде тоді, коли ми наважимося.
Люди, у яких є спільні спогади, не можуть бути чужими.
Просто так нічого нам не дається - ні добро, ні зло не минають безслідно.
У світі обмежена кількість душ і необмежена кількість тіл.
Посмішка нічого не коштує, але багато дає... Вона збагачує тих, хто її отримує, не збіднюючи при цьому тих, хто її дарує. Вона триває мить, а в пам'яті залишається деколи назавжди... Ніхто не багатий настільки, щоб обійтися без неї, і немає такого бідняка, який не став би від неї багатше. Вона створює щастя в будинку, породжує атмосферу доброзичливості і служить паролем для друзів...
Одною з найдраматичніших властивостей людської натури є наша схильність відкладати на майбутнє здійснення своїх планів.
Людина рідко досягає успіху в чому б то не було, якщо її заняття не доставляє їй радості.
Дуже хотілося випити чаю. Вона відкрила холодильник і налила собі вина. У цьому вся жінка: мріє про одне, вибирає те, що п'янить.
Чому людина плаче, коли їй сумно? — запитав я далі… Тому, відповів він, що очі потрібно інколи промивати, щоб вони ясніше бачили!...
Дві людини взаємно мають творити одна одну.
І сум, і жаль, і висновки повчальні. І слово, непосильне для пера. Душа пройшла всі стадії печалі. Тепер уже сміятися пора.
Я наступлю на спогад як на міну... І похитнусь. І все таки іду.
Ніколи не будуйте ілюзій з приводу своєї незамінності... І в родині, і в любові, і в дружбі, і на роботі... Замінять і забудуть... Питання часу...
Так мовчиш, що заслухатись можна.