Народний церковний календар. Квітень

Від імені сповідника християнської віри VIII - IX ст. ігумена Мідікійського монастиря. Народна назва дня пов'язана з численними повенями (водопіллями), які спостерігаються о цій порі. За переказами, на Микити-водопола прокидається від сплячки Водяник.

На честь Йосифа Піснетворця - ченця IX ст. Він - автор покаянних канонів (гімнів, пісень), що й нині виконуються під час богослужіння. Та Йосифа або Йосипа Багатостраждального, що жив у ХІІІ-ХІV ст. Постригся і жив у Печерському монастирі до скону за обітницю, даною ще в мирському житті - стати ченцем, якщо одужає від тяжкої хвороби. Похований у Дальніх Печерах Києво-Печерської лаври.
За народними спостереженнями, на Йосипа починають звучати цвіркуни, прилітають журавлі. Діти, побачивши в небі журавлів, наслідують їх голоси. А щоб вони не летіли далі, а кружляли на місці, перев'язували на червоній хустці або поясі вузла, підносили обома руками вгору, в бік журавлів, і гукали: "Журавлі, я вам дорогу перев'яжу".

Назва дня походить від імені мученика Феодула, який був страчений за проповідування християнської віри близько 303 р. Цієї пори починає дути теплий вітер. "Прийшов Федул - теплий вітер подув". А коли цього дня йде дощ, то говорять так: "Федул губи надув".

Євтихій був архієпископом Константинопольським. За те, що виступив проти імператора, був висланий з країни, помер у 582 році. За народною прикметою помічено, якщо цього дня тихо, то це вказує на врожай ранніх зернових.

За ім'ям мученика Акилини. Разом з ним у 310 р. за приналежність до християнської віри були страчені 200 римських воїнів. У нашому народному побуті чоловіче ім'я Акилина перетворилося на жіноче, звідси й походить прислів'я: "Дощ на Кулини - добра калина".

Встановлений на честь апостола Руфа - одного із сімдесяти. Він був учнем апостола Павла у Римі, займав єпископську кафедру у Дівах в Елладі. За народними повір'ями, цього дня усе на землі рухається. "На Руфа, як земля руха", - кажуть із цього приводу. Що посіяно та посаджено цього дня, піде вгору. На Руфа не можна ходити в ліс, бо там повзають гадюки, цього дня вони дуже кусливі.

Був архімандритом Перським. Зазнав гонінь за Христову віру. Утримувався у в'язниці. Помер у 376 р.

Вшановується пам'ять мучеників, які загинули близько 251 р.

За ім'ям єпископа Пергама - одного з найвизначніших культурних центрів елліністичного світу. Жив у I ст. Про цього святого згадує Ісус Христос, називаючи його своїм свідком. Ще за життя прославився чудесними зціленнями, тому до нього звертаються в надії позбутися глухоти, головного та зубного болю тощо. За переказами, Антипа спалили в розжареному мідному бику в храмі Артеміди. В деяких місцевостях України цього святого називають Водополом, бо близько дня його пам'яті починаються весняні розливи рік. "Антип воду розпустив", - кажуть селяни. Цього ж дня здійснюють виїзди в поле, щоб подивитись чи "напилось" поле води, тому через це говорять: "Після Антипа про хліб думай".

Встановлений на честь сповідника і єпископа VIII ст. Згодом було ототожнено зі словом "парить", бо настають погожі дні і пара із землі струмує. Найголовнішою роботою цього дня є робота в полі, на городі чи в саду.

Жила у V ст. За переказами, постраждала від свого свекра, який домагався її. Вона вирішила краще вмерти, ніж переступити вірність чоловікові. До угодниці Фомаїди зверталися з молитвою від розпусної жаги.

Від імені папи римського, який скликав Латернський собор із 150 єпископів, на якому розглядалося питання про дві волі Ісуса Христа - божественну і людську. За повір'ями, в цей день лисиці переселяються зі старих нір у нові. На них находить куряча сліпота, й вони стають легкою здобиччю мисливців.

Оскільки він символізує останні дні земного життя Ісуса і його страсті, тобто страждання. Називають його також Білим або Чистим, тому що до зустрічі Великодня наші предки прибирали оселю, наводили чистоту. Ще вдосвіта селяни чистили у стайнях, коморах, на подвір'ї і в хатах. Чистий четвер у деяких місцевостях зветься Навським Великоднем. Назва походить від ранньослов’янського слова "навь" – потойбічний світ покійників. За повір'ям, Бог тричі на рік відпускає померлих із того світу, зокрема, в чистий четвер. Цього дня покійники не бояться ні хреста, ні молитов, а як побачать живу людину, то душать її до смерті. Щоб уникнути цього, треба обливатися водою.

Цього дня в Києві у церквах вариться миро - особливе духмяне масло. Миро складається з 33 компонентів - за числом років земного життя Ісуса Христа. В нове миро вливається трохи старого, щоб зберегти його Божественну силу, а потім розвозиться по всіх церквах.

Цього дня християни намагаються принести з церкви «страсну» свічку. Для того щоб ця свічка по дорозі не погасла, виготовляли спеціальні ліхтарі. Християни вірять, що полум'я страсної свічки спроможне знищити нечисту силу. Тому полум'ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест — «щоб лиха нечисть хату минала. Цей хрест залишався на сволоці до «Віддання Великодня» (в середу на шостому тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір'я, що страсний хрест — «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дому охоплював страх. Під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив».

Сила Квітня Народний календар У християн вважається, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода. В Україні побутує повір'я, що в «чистий» четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той, хто скупається раніше за пташенят ворона, буде здоровий протягом цілого року. Тому хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона, намагалися скупатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшись, хворий набирав із свого купелю відро води й ніс її на перехресну дорогу й виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». Та ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, ніжки і в живіт трішки». Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехрестя дороги — «щоб хвороба не вчепилася».

Був сином Володимира Мономаха. У хрещенні назвали Федором. Після смерті батька в 1125 р. став київським князем. Він сприяв зосередженню земель довкола єдиного центру - "столичного граду", успішно боровся з половцями. В історії залишився з епітетом Великий.

Встановлений на честь двох мучениць Ірин. У сільськогосподарському побуті цей день відомий під ім'ям Ірини-розсадниці, оскільки цього дня було заведено сіяти капусту для розсади.

За церковною легендою, ще в XI ст. поблизу Чернігова на ялині з'явився осяяний світлими променями образ Божої Матері. Після цього надзвичайного знамення князь Святослав Ярославич (син Ярослава Мудрого) заснував Єлецький монастир. А в Чернігові на честь пророка Іллі було споруджено храм, від якого ікона дістала назву Іллінсько-Чернігівської. На ній зображена Матір Божа, яка сидить серед ялинкового віття і тримає Немовля Христове.

Походив із села Толвуї в Новгородській землі. Він відновив Соловецьку пустинь, і став її ігуменом. Займаючись різними благочестивими, а також господарськими справами, Зосима приділяв увагу і бджільництву. Тому його називають Зосимою-бджолярем і вважають покровителем пасічників і бджіл.

Зосим, як і Савватій, вважається покровителем бджіл. Віддавна на Україні, де був вельми розвинений цей промисел, пасічники особливо шанували своїх патронів, насамперед Зосима. Всюди на пасіках з початком медозборів виставляли ікони захисника бджіл, відправляли молебні і влаштовували різноманітні обряди.

У побутовому житті було безліч пасічницьких молитв та заклинань од злодіїв, хижаків, мору тощо. Для прикладу наведу лише одну молитву-заклинання, якою користувалися власники бджіл на Поліссі.

«Полети ж, моя пчілко, на всі чотири сторони, за жовтими восками, за солодкими медками, приспор медку в свої вулики. Як риба-щука (біжить по воді, нехай так моя пчілка поспішає до моєї пасіки; як по стовпових річках та потічках біжить вода до моря, отак би й до мене, раба Божого, моя пчола летіла з усіх-усюд — з темних лісів та луків, з боліт, чорних хащ, де вовки не водяться й птиця гнізда не в’є, з чистих полів, назбиравши ярих носків, сідали до своїх вуліїв з приплодом Господу- Богу на офіру во славіє, а мені, рабові Божому, на пожиток во віки віків. Амінь!»
У цей день власники бджіл тричі обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею всі вулики, а при вході прибивали вовчу пащеку, щоб бджоли «могли од гризтися від напасників».

Про бджіл, які вважалися священними створіннями (їх не можна було проклинати, навіть казати «здохли», а тільки «згинули», «вимерли», бо «то божа комаха»)» побутувало безліч прислів’їв та прикмет.