Грудень. Традиції, прикмети, прислів’я

З останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше народних свят. Кожне з них так чи так стосувалося вечорницьких дійств. Адже молодіжні зібрання в грудні відбувалися майже щодня.

Скажімо, 13 грудня відзначали Андрія. В цей день випікали обрядове печиво — калиту, з яким пов'язані цікаві сценічні дії. А вже пізнього вечора дівчата починали ворожити. У нас просто немає змоги зупинитися на всіх формах цих захоплюючих дійств, оскільки в кожному селі по-своєму завбачували майбутнє подружнє життя.

Не менш оригінальні дійства, пов'язані з Варварами (17). На них також вдавалися до ворожіння. По-своєму цікавими були обряди на Савви (18), Миколи (19), Ганни (22), Спиридона (25), тощо. Крім молодіжних вечорниць, широко практикувалися погостини, на які сходилися люди старшого віку. Адже грудень, як і січень зі своїм різдвяно-новорічним циклом, вважався місяцем відпочинку.

Громадське дозвілля зимового періоду особливо багатогранне в звичаєвій структурі селян. Воно зосереджувалося переважно на сільськогосподарській тематиці з використанням численних пісенних сюжетів, ігрових сценок, багатющої гумористичної скарбниці українського мудрослів’я. Але основний наголос робився усе ж на хліборобську тему.

Цього вимагали самі умови життя. Так чи так обряди були «повернуті обличчям» до землі-годувальниці. В усіх сюжетних дійствах неодмінно присутня виробнича атрибутика — нива, врожай, шана праці, бережливе ставлення до хліба...

Власне, це спостерігаємо і в інших обрядових дійствах річного циклу — колядках та щедрівках, веснянках і гаївках, купайльському та весільному циклах. Всюди на чільне місце підноситься «аграрна тематика». Це ж саме стосується молодіжних і дитячих ігор.

Однак, було б похибкою вважати, що все розмаїття родинно-громадського життя підпорядковувалося лише одній тематичній спрямованості. Народна мудрість широко використовувала одвічні потенції людського буття — поетичний характер народу, мораль, колективізм і взаємовиручку, шанобливе ставлення до старших, відданість отчій землі, неперервність родовідних традицій тощо. Саме така сукупність виховних форм, що утверджувалася в побуті, допомагала нашому народові не тільки зберегти національну самосвідомість, але й вижити протягом багатьох неспокійних, нерідко трагічних століть. І за це ми маємо бути вдячними нашим пращурам, які залишили нам у спадок високу національну культуру історичного розвитку.

Збереглося чимало свідчень про урочисту новорічну обрядовість і на Україні. Особливо пишною вона була в Києві. До центру свята — майдану на Подолі — заздалегідь привозили кронисті дерева, прикрашали їх виробами ремісників та дідухами — солом'яними снопками. Із настанням сутінків довкола спалахували тисячі свічок. Опівночі на площу сходилися майже всі городяни. Кожен ремісничий цех (а їх було кілька десятків) мав своє парадне вбрання, хоругви, і знаки, навіть іменний гімн. Співаючи, цеховики виходили на майдан. Всю ніч лунали пісні, влаштовувалися новорічні вистави, вертепні дійства. Свято завершувалось удосвіта, і веселі юрми розходилися містом, щоб защедрувати міським мешканцям віншувальними колядками.

Святкування Нового року першого січня започаткували римляни в 46 році до нової ери. Цю реформу провів Юлій Цезар, який ознайомився з досить точним єгипетським сонячним календарем. В такий спосіб вдалося об'єднати старий місячний римський календар з новим єгипетським. Згодом цією системою скористалися й інші народи. До Київської Русі вона потрапила через Візантію.
У нас помилково утвердилася думка, що буцімто вперше січневе новолітування запровадив в 1700 році Петро Великий. Справді, такий указ був обнародуваний російським імператором. Але на Україні, зокрема в західних її регіонах, січневим відліком року почали користуватися значно раніше, оскільки ці землі мали тісні зв'язки з європейськими країнами, де звичай цей був в активному вжиткові.

Упродовж століть народилися нові форми відзначення Новоріччя. Свято це, як жодне інші, пройняте теплотою й душевністю. На жаль, чимало національних традицій наших предків уже призабулося, особливо далися взнаки останні десятиріччя. Майже повністю були знівельовані наші прекрасні обряди — колядування і щедрування, засівання зерном осель, прикрашання світлиць дідухами тощо. Довгий час місцеві чинуші забороняли і розганяли колядницькі ватаги, звинувачуючи їх у «релігійництві чи навіть «націоналістичних ухилах». А це ж історія нашого народу, наша духовна спадщина!

...Новий рік. З нетерпінням чекаємо його, з особливим настроєм переступаємо поріг у рік прийдешній. Люди бажають одне одному усмішок, дружніх взаємин, сонячних і мирних днів, гараздів і здоров’я в щасливому Новому році, і нехай це радісне свято завжди залишає світлу по собі пам’ять.