Українські традиції, прикмети, прислів’я. Червень

Про походження наймення першого літнього місяця червня існує найбільше гадок. Жодному з його молодших братів не видало такої пильної уваги з боку мовознавців та дослідників народного агрокалєндаря. Та це й зрозуміло: полудень року увібрав най контрастніші його ознаки. Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема маку й півонії; інші стверджують, буцімто назва пішла від зачервонілих суниць та черешень, котрі починають визрівати; дехто схильний пояснювати походження слова з тим, що в цей час найяскравіше світить сонце, а саме з 20 по 22 червня наступає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч.

Мають, очевидно, рацію й ті вчені, котрі вважають, що назва пішла від масового розплоду городніх та садових червів і гусені. Небезпідставні міркування й дослідників традиційного бджільництва; вони вважають, що своє ім’я місяць прибрав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки, плодити черву.

Але найбільш логічним доказом є те, що назва місяця походить від червеця. Саме в червні і з’являється сокоживна комаха кошеніль. Один з її різновидів, це восковий червець, який використовувався для отримання білого воску, а з кошенілі добували червону фарбу. Цей промисел, як засвідчують архівні джерела, відомий був у Київській Русі ще з X століття. Серед інших оброкових повинностей, древляни змушені були давати київським князям по ложці червецю з осідла. Виготовлений з нього високоякісний барвник йшов переважно на кольорування бойових знамен, звідси й вислів червлений стяг.

Крім того, славнозвісна «руська фарба» мала величезний попит в іноземців. Візантійські купці спеціально споряджали по неї каравани до Києва.

Рецепт виготовлення червленої фарби тримався в глибокій таємниці. Відтак попит на неї на світовому ринкові був величезний. Ось чому, захопивши силоміць українські землі, польська шляхта насамперед намагалася монополізувати цей ходовий промисел. У рукописному трактаті про народний календар Овруччини, що на Поліссі, з яким я недавно познайомився у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефацика, стверджується, що до 1848 року в багатьох селах нашого повіту селяни були зобов’язані інвентарями давати податок із червецю, до чого вживано міру дерев’яної ложки.

Значним осередком постачання барвника згодом стала Галичина. Окремі міста, а їх так і називали червенськими, спеціалізувалися на торгівлі червецем, за яким приїздили купці з багатьох європейських країн. Відтак цей край довгий час називали Червоною Руссю. Я. Голонацький з цього приводу писав: стародавнії червенськії городи особливо займалися роздобуванням і торгівлею сего предмета, тобто червеця і від него получили своє названє.

Червенська фарба цінувалася насамперед за соковитий колір, поза як вона не вигоряла на сонці і не змивалася водою. Цим барвником фарбували вовну; ткацькі вироби, нитки і навіть на його основі виготовляли жіночу пудру. Широко розповсюдження цього промислу очевидно сприяло офіційній назві місяця. Ще в Давній Русі первісток літа називали кресником, чи кресенем, оскільки язичники пов’язували своє життя із небесним вогнем, сонцем. Адже слово крес (чи не звідси й назва добувача вогню — кресало?) означало живлящий вогонь. А саме на Червень, як уже мовилося, припадає період найвищого сонцестояння. Була й інша накличка ізок, тобто місяць сюрчання коників.

Українські народні назви всіх місяців споріднюються з природними ознаками. Ось чому червень ще йменували гедзнем, кезднем, бізднем чи безднем, позаяк під цю пору з’являються надокучливі гедзі та сліпаки, котрі непокоять корів і коней. Деінде його називали й червисим місяцем, це пора розвитку гусені і шашелю. Тому в червні селяни намагалися не заготовляти деревину для житла, бо вона швидко псуватиметься.
Відомий український етнограф В. Шухевич зафіксував на Гуцульщині й таке означення червня — гнилець. У цей час настає пора сінокосів та заливних дощів. Від того сіно нерідко гнило.

Щоправда, слово гнилець стосується і пасічництва. Цим терміном визначають вельми небезпечну інфекційну хворобу. Вона з’являється тоді, коли бджолина матка відкладає личинки. Якщо частина черви застигла, тобто захолола від протягів, починається процес гниття. Інфекція переходить і на робочих бджіл. Заражені гнильцем комахи практично не виліковуються і гинуть. Ця зловісна хвороба з’являється переважно в червні, коли плодючість маток особливо велика. Очевидно, діалектна назва місяця гнилець також пов’язана з пасічницьким терміном.

Співзвучні нашій мові назви місяця і в деяких інших слов’янських народів. У білорусів чєрвень, поляків червец, чехів червен. Давньоболгарська мова також фіксує термін чрвен, щоправда, це стосується наступного місяця липня. Проте у творах наших класиків зустрічаємо й назву іюнь. Етимологія цього слова походить од ймення давньоримської богині Юнони, котра була покровителькою подружнього життя.

Здебільшого на червень припадають і Зелені свята, Трійця, якими язичники віншували буйне пробудження природи. Своє обійстя вони прикрашали живими квітами, пахучими травами та гілками клену, тощо. У ці дні люди виходили на лісові галяви, щоб віддячити природі за буйнозелість. На жаль, багато дійств уже втрачено назавжди. До нашого часу дійшло тільки одне з них, це Ведіння куста». Його й досі святкують в деяких селах на Рівненщині. Найповніше зберігся цей обряд у селі Сварицевичі.

Що б там було, а тройзільчасті свята утверджували глибоку пошану людини до природи, її краси і неповторності. Вони були настільки популярними в народі, що християнство не змогло знівелювати їх. Довелося прилаштовувати й свої релігійні святки.
Напередодні Зелених свят наші предки відзначали так званий клетчаний тиждень. У цей час селяни ходили до лісу, щоб заклечити, тобто чертити, прорубати місце для майбутнього поля. Вибрана в такий спосіб ділянка мала давати щедрий і багатий урожай. На клетчаному тижні годилося завершувати і сівбу ячменю.

В кінці місяця, з 29 червня наступає двотижневий Петрівський піст. Традиційно на Україні, як відзначав М. Максимович, з Петрівкою пов’язані цікаві обряди. Оскільки в цей період наступає певний перепочинок од нагальних робіт для жінок, то вони бралися за рукодільництво.
Для дівчат це був період вибілювання полотна і тіпання конопель. Щоправда, цю роботу починали в травні, коли зацвітали сади. Але як тільки закрасувалося жито, то її припиняли.

Вважалося, що б’ючи прячами по полотну і тіпаючи коноплі, тим самим завдають шкоди житові, облітатиме цвіт й пустозерними будуть колоски. Відновлювали цю роботу в перший день Петрівки. Жінки в свою чергу збиралися на почухрини. На таких колективних сходках вони смикали вовну, робили з неї куделі й пряли. Почухрини, як і вибілювання полотна супроводжувалися піснями. Для цього був спеціальний цикл, так звані петрівочки.

З початком Петрівки співпадало і свято прощання з весною. Його влаштовували у перший понеділок посту. Називалося воно розиграми. Наступний день вівторок йменувався блискавицями. Очевидно, в давнину цей обряд символізував початок літа і мав конкретизоване дійство, котре, завдяки християнським заборонам, призабулось і втратилося назавжди.

Перший день Петрівки вважався також початком косовиці сіна. У багатьох селах найдосвідченіші косарі виходили на вулицю і б’ючи мантачками в коси, оповіщали у такий спосіб односельців, що вже пора косити траву. І в наш час з червнем пов’язані цікаві обряди. Лісівники щороку оголошують його місяцем тиші — птахи і звірі якраз виводять своє потомство.
Не випадково, що на цей період припадають Всесвітні Дні захисту дітей та охорони навколишнього середовища.