Українські традиції, прикмети, прислів’я. Березень

Хтось з відомих сказав: наймудріша в світі природа. Спробуй цьому заперечити, коли, хоч на вулиці й морозить, і зима оскалюється люттю, але, як тільки-но прийшов березень, повітря нараз задзвеніло чистим освітом, під вікном, ощасливлені пробудженням природи, радісно попискують синички, а табунці горобців, зібравшись у ватаги, вирішують свої «парубоцькі» стосунки.

Природа, як кажуть у народі, бере своє — помітно піднімається настрій і в нас, сущих. Нарешті надійшов перший весняний місяць Березень, господар полів та лісів, котрий, як сказав поет, «білим поясом підперезаний».

З березнем пов’язано багато цікавих історій. У більшості народів цей місяць зберіг трохи змінену латинську назву «марсіус». Давні римляни називали його на честь Марса — бога війни. На перший погляд, в цьому нема логіки. Але, як стверджують літописи, на початку римської доби Марс символізував не війну, а весну та врожай. Пізніше, ототожнившись з грецьким Ареєм — покровителем війни,— він перебрав також повноваження і заступника тварин.
Що б там було, але в історію місяцесловів март увійшов як символ початку весни. У білорусів він носить назву «соковнік», словаків — «марець», у чехів, як і в нас,— «березень».

Між тим давньоруська офіційна назва березня — «сухий». Це від того, що на цю пору бракувало опадів. Наші далекі предки пов’язували з ним початок Нового року, котрий припадав на рівнодення. Лише з прийняттям християнства офіційне новолітування перенесли на вересень.
Як засвідчують давні джерела, язичники як ревні поклонники природних явищ пов'язували з рівноденням, відродження всього оточуючого: проростала трава, брунькували дерева, з’являлися перші квіти. Відтак у цей час влаштовували пишні обрядодійства. Зрештою це доведено й науково: астрономічна весна настає 21 березня о 6 годині 52 хвилини.

На жаль, давні обряди не дійшли до нашого часу. Ця форма обряду зберіглася лише в стародавньому містечку індійців майя — Чічен-Іца. Щороку в період рівнодення -- 21 березня і 21 вересня — біля піраміди Кукулькана збирається численний натовп туристів. Вони приходять сюди, щоб подивитися на неперевершений витвір людських рук і розуму. Збудована піраміда понад тисячу років тому так, що сонце, наближаючись до зеніту, поступово накладає на її виступи одну за одною тіні семи трикутників. Разом з тінню від східців вони утворюють фігуру, що уособлювала колись для майя верховного бога— пернатого змія Кукулькана. А через декілька годин, коли сонце почнесхилятися до заходу, вершини тіней зміщаються вгору, і створюється таке враження, що Кукулькан відлітає...

На Україні побутувало кілька народних назв березня: «капельник», «протальник», «зимобор», «запалі сніги», «заграйярочки», «з гір потоки» тощо. А ще деінде накликали його «мартом», «марцем», «березолем». Між тим у давнину «березнем» (від того, що починали «плакати» - сокорушити берези) йменували четвертий місяць року. Тільки з середини минулого століття, коли з української мови випало латинське слово «март», третій місяць прибрав сучасну назву.

У староукраїнській літературній мові та окремих діалектах його іще називали «сочень» або «соковик», тобто період збору березового соку, «палютий» чи «полютий» — той, що йде на зміну лютого і менш суворий; у галицьких та закарпатських говірках в активному вжиткові була, і частково залишилася назва «марець»; деінде березень почасти називають «правовиком», «красним місяцем» — за його неповторну чарівність.

На думку етимологів та етнографів назва «березень» символізує давній промисел, заготівлю березової золи та кори. В давнину селяни завершували в цей час вирубку березових гаїв, щоб звільнити площі під землеробство. Заготовлену деревину спалювали, а попіл використовували для виготовлення скла (гутництво), вугіллям (браками) удобрювали ґрунт, а з кори гнали дьоготь.

Виготовлення дьогтю, особливо на Поліссі, було вельми поширеним. Напровесні лісовики заготовляли берестяну сировину. В кінці березня влаштовували цікавий обряд «початку дьогтирського сезону». Ось як описус це дійство, зафіксоване наприкінці минулого століття в Радомишльському повіті французький дослідник Д. Делафліз. З чотирьох сторін ями, наповненої берестом, кілька чоловік ставали зі смолоскипами. Отаман із зав'язаними очима тримав у руках хліб-сіль. Потім він, тричі обійшовши яму, вибігав на середину. У цей час смолоскипами підпалювали берест; отаман лишався доти, доки його не охоплювало полум’я, аж отоді збігав на землю, і всі пили могорич. Цей обряд символізував початок дьогтярського промислу.