Українські традиції, прикмети, прислів’я про жовтень

Відчутно облисіли дерева, в дібровах замовкла жива пташина згука, ставки та озерця вкрилися бляшаним падолистом. Ранками левади й видолинки все частіше сизіють густою памороззю, і дошкульний сіверський вітер надокучливо нагадує: прийшла пора витягати зі схованок теплі рукавиці...

Наче й непомітно, але впевнено увійшла в свої права осінь. Найповніше її репрезентує жовтень. У сучасному місяцеслові він посідав, як відомо, десяту позицію. Натомість латинська назва, що нею користується чимало народів, фіксує його лише восьмим — «октобер».

Українська назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї зодяглися в най привабливіший — жовтогарячий колір. Місяценазва «жовтень», як стверджують давні джерела, була відомою ще за Київської Русі. Це підтверджують українські календарі «Рідний край» (1907), «Просвіта» (1908), словники М. Левченка «Опит русско-украинского слова ря» (1896), 6. Тимченка «Русско-малороссийский словарь» (1897), М. Уманця та А. Спілки «Словарь русско- галицкий» (1896), Б. Грінченка «Словар українська мови» (1909) та інші.

Поруч а «жовтнем» уживалося іі слово «паздерник». Воно походить од спільнослов’янського — «паадер», тобто костриця. Саме о цій порі починали масово переробляти льон та коноплі. Вилежані під осінніми дощами і вітрами стебла сушили на печі, потім їх м'яли на терницях і голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес і досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом». До речі, наші сусіди — білоруси йменують жовтень «кастрьічніком», себто місяцем костриці.

На Україні в активному вжитку побутували й регіональні місяценазви. Серед найвідоміших - «грязень» (від грузьких доріг), «хмурень» (надмірно хмарних днів), «листопадник» (період опадання листя), «зазимник» (появи перших відчутних заморозків) тощо.

Одначе найточнішою, як мені здається, можна вважати народну назву жовтня — «весільник». Той, хто добре обізнаний з традиційною українською обрядовістю, достеменно знає, що починаючи від Покрови, тобто з 14 жовтня, вже дозволялося справляти весілля. Це був період, коли в селах масово шлюбували молодих. У народі так і казали: «Жовтень на весілля багатий».

Тому другий місяць осені чекали а особливим нетерпінням. Насамперед, це стосувалося тих, хто засватався у вересні. Для сучасників, очевидно, буде дивиною така сувора заборона. З першого погляду воно й справді незрозуміло: свататися можна було вже після Семена, а ось справляти весілля - лишень по Покрові. Чим, власне, зумовлене таке табу?

З давніх-давен будь-яка форма суспільного життя підпорядковувалася чіткій регламентації. Це пов’язано з господарською діяльністю. Річний хліборобський цикл формував не тільки обрядову, але й виробничу'структуру; вони тісно ув'язувалися й переплітались між собою. Згадаймо прислів’я й приказки весняно-літнього циклу. Переважна їх більшість позначена турботою про врожай: «Квітневої роботи на май не відкладай, то їстимеш коровай», «Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться», «Хто в липні жари боїться, той взимку не мав чим погріться», «Серпневого дня вимовим тижнем не заміниш».

До цього далеко неповного переліку варто додати ще одне і, може, найхарактерніше прислів’я: «У маю розумний жениться, а дурна заміж іде, а в жовтні розумна іде, а дурний жениться». Відтак, починаючи з ранньої весни і закінчуючи осінню, хлібороб завжди пам’ятав, що один трудовий день рік годує. Де вже там було думати про весілля. Нива чекала цілоденної людської уваги і праці.

Лише після закінчення жнив селянин вже міг дозволити собі розслабитися і перепочити. Такою найблагодатнішою порою вважався жовтень - місяць початку вечорниць і масових весіль. Адже вирощене зерно зібрано і засіяно ниву дорідною озиминою.

Віддавна весілля - офіційна форма громадського скріплення шлюбу, тобто являла визначну подію не тільки в житті молодої родини, але й села в цілому. Адже привселюдно народжувалася нова спілка. Не випадково, що саме цьому актові надавали особливої уваги, бо весілля знаменувало як родинне, так і суспільне свято.

Це вже у наш напружено-поспішливий вік весільний акт перетворився у звичайнісіньку банальну формальність. Практично за один-два місяці молодята і їхні батьки встигають зробити все, і засвататись, і оформити реєстрацію шлюбу, і відзначити цю важливу подію «спільним застіллям». Така поспішливість здевальвувала ту традиційно високу значущість шлюбного дійства, котра протягом століть цементувала родинні осередки. Очевидно, однією з причин нетривкості нинішніх молодих сімей є нехтування традиційних постулатів. Сучасна статистика наводить на невеселі роздуми — на Україні майже кожне друге подружжя невдовзі розпадається.

Традиційне українське весілля об’єднувало кілька окремих сюжетів. Перед тим, як узаконити шлюб, мали провести чотири, а то і п’ять дійств: оглядини, сватання, змовини, заручини тощо. Тільки після цього запрошували гостей, випікали коровай і плели вінець для молодої. Всі ці ритуальні обряди були розраховані на те, щоб молодята остаточно зважили своє рішення — створити міцну сім’ю. Ось чому, власне, так довго й тривали передвесільні обрядодії.

Переважно в жовтні справляли також «Весілля для батьків» або «Вінець». Удавнину це було досить відоме дійство. Нині ж його традиція майже зникла. Однією з причин є те, що сучасні родини надмірно подрібніли. Згідно із звичаєм, «Весілля для батьків» робили лише у багатодітних сім’ях. Коли одружували останнього сина, чи віддавали заміж дочку, то на третій день плели вінки і випікали коровай для батька та матері. Цим обрядом, котрий у скороченій формі нагадував традиційне весілля, віддавали шану батькам, що виховали працьовитих дітей.

З другим осіннім місяцем пов’язано чимало церковних свят. Здавна на Україні кожне село мало свій «іменний празник». Його визначали за датою закінчення будівництва й освячення церковного храму (а звідси і храмове свято). Цю подію намагалися коригувати так, щоб ритуальний День припав на середину осені.

На храмове свято з’їжджалися родичі і знайомі із сусідніх та віддалених сіл. У цей день односельці влаштовували «канун». Братчики, а це були заздалегідь вибрані найповажніші люди села, закуповували у пасічників мед, розводили його водою і варили на повільному вогні. Потім ситу зливали в дерев’яні бочки, додавали трохи хмелю і ставили у льох для бродіння. Процес виготовлення питного меду тривав нерідко кілька місяців.

Коли надходило храмове свято, вистояну медівку вивозили в центр села і вибравши двох писарів, доручали їм продавати медовуху. Для урізноманітнення дозвілля братчики наймали й музик.

До «кануну» місця, де стояли бочки, сходилися односельці й гості. Тут же облюбовувала місце й молодь. Хлопці мали за обов’язок частувати солодким питвом дівчат, які у свою чергу відборговували великодневими писанками. Такі свята з музикою, піснями й танцями нерідко тривали протягом кількох днів. Гроші, виручені від розпродажу медівки, котру можна було брати і на віру, себто розплачуватися пізніше, використовували на громадські потреби.

У жовтні починали збиратися і на традиційні вечорниці та досвітки. Початок вечорниць ознаменовувався масовим гулянням і обрядовим дійством. Зокрема, привселюдно вибирали розпорядника. Це мав бути енергійний і авторитетний юнак. Його вказівки стосовно молодіжних роаваг були непорушним законом для кожного парубка і дівчини. Тих, хто порушував утрадиційнений звичай вечорниць, розпорядник міг позбавити права відвідувати молодіжні гулі.

Початкове вечорницьке зібрання було своєрідним святом для молоді. На ньому розігрували жартівливі сценки. Якщо, скажімо, хлопець уперше відвідував вечорниці, то йому підставляли до дверей коцюбу, а зверху ставили кухоль з водою. Заходячи до хати, він і не підозрював, що на нього чекає сюрприз, коцюба та кухоль з водою падали на парубка, що викликало загальний сміх й кепкування.

Перші вечорницькі сходки обов'язково завершувалися колективною вечерею. Перед тим, як сідати за стіл, виносили і ставили на підвіконня тарілку зі стравою, щоб «господа була багатою і щедрою на вечорничників». Наповнивши першу ложку їжею, дівчата вибігали на вулицю «послухати пса». З якого боку він гавкав, туди дівчина через спину викидала їство; потім перехилялася навзнак, щоб взяти із землі будь-який предмет. Якщо це був папірець, то майбутній чоловік буде писарем, втрапляла тріска чи паличка, то теслею, сіно, косарем, а коли випадала грудка землі хліборобом...

Але в жовтні вечорниці ще не оформлювалися в постійні зібрання. Вони починали активно діяти лише в листопаді, місяці, коли остаточно завершували всі польові роботи.