Народний церковний календар на грудень місяць

Грудень називають шапкою зими, передднем новоріччя, заспівом зими: “Грудень рік закінчує, зиму розпочинає”. У третій декаді місяця (22 грудня) відмічають день зимового сонцестояння, коли день зрівнюється з ніччю, а на Спиридона ( 25 грудня) – сонцеворот. мудре народне прислів’я говорить: “На Спиридона сонце на літо, а зима - на мороз”.

Назва цього місяця пов’язана із замерзанням розгрузлих восени доріг, що в цю пору перетворюються на суцільне груддя. Грудень – хмурень, мочавець, андрієць – місяць найдовших ночей у році і найпізніших світанків. Іноді вони змінюються ясними морозними днями. З груднем місяцем пов’язано багато українських народних звичаїв, прикмет та прислів’їв

У народі назва свята «Видіння» – пішла від того, що люди вірили у надприродню силу: в цей день Бог начебто відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися («повидіти») своє тіло. Тому на Пречисту остерігалися копати землю, бити прачами білизну, м’яти льон чи коноплі на терницях – «бо можна придушити душу». Хто це робив, то таким людям під час жнив «гроза обов’язково влучала в копи».

У деяких районах України на Третю Пречисту ніхто не перевідує сусідів; якщо помітять, що до хати йде односелець, то намагають примкнути двері. Особливо боялися жіночих одвідин, бо обов’язково принесуть «нещастя».

У народі це свято здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима. Існували й інші прикмети: скільки на Ведення води, стільки на Юрія трави, якщо на Введення є вода, то буде в мисці молоко і т. ін. По погоді в день Введення намагалися дізнатись, якою вона буде під час усіх зимових свят. Якщо на Введення мороз – усі свята будуть морозними, тепло – усі свята будуть теплими. Під час Введення починалося катання на санях.

Хоч і мовитися, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом прикриває».

У давнину цього дня на шляхах ставили віхи, щоб подорожні не збилися з дороги. Тому й казали: «Прийшов Прокіп – розбив розміт, по снігу ступає – дорогу копає». Але хороший санний шлях, вважалося проляже з 7 грудня – Катерини.

З цього вечора дівчата починали ворожити. Робили це в такий спосіб: крали у чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж. Сільські люди святкували зміну пори року, становлення санного шляху по снігу, по льоду.

В Україні святу Катерину шанували з давніх часів, ставлення до неї було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі».

Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб та злагоду в сім’ї. З днем пам’яті християнської святої Катерини в молоді, насамперед, пов’язане ворожіння. У минулому напередодні цього дня парубки цілий день постували, щоб Бог послав їм добру жінку. В дівчат існував такий звичай: рано-вранці, поки сонце не зійшло, вони йшли в садок та зрізували там гілочку вишні, потім ставили її у воду та спостерігали. Якщо до дня святої Меланки (13 січня) вишня зацвіте – прикмета добра, значить, і доля дівоча цвістиме; засохне гілка – доля відвернулася. На Катерини вже приходила справжня зима з морозами і снігом, тому й говорили:

Прийшла Катерина – ховайся під перину.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.

Одна з легенд мовить, що Георгій переміг страшного змія – дракона. На честь цієї події й запроваджено свято. Воно, на відміну від травневого, не пов’язане з якимось значущими обрядами. Лише на Поліссі у давнину відзначали свято вовків. Селяни з вечора міцно зачиняли стайні, не ходили до лісу й остерігалися вирушати в дорогу, вважаючи, що в цей день небезпечно зустрічатися із звірами. Який день на Юрія, така й зима. Дівчата цього вечора ходили слухати у колодязі: якщо вода не хвилюється, спокійна – і зима тиха та тепла. А якщо чути клекіт – чекай сильних морозів та заметілі.

Цей день ще називали Передандрія, тобто перед днем святого Андрія. Коріння цього свята сягають у далекі дохристиянські часи, коли ще у наших пращурів були свої, а не завезені з далеких країв звичаї й обряди, вірування й божества.

У цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти, а молоді дівчата збавлялись всілякими ворожіннями. Мабуть тому й говорили: «На Андрія – дівкам надія». У цей день молодь збиралася на вечорниці. Парубки шукали собі пари, бо вважалося, що якщо наречену обрати на Андрія, то такий вибір буде найбільш вдалим.

У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено.

Пророк Наум, за народними віруваннями, - покровитель знань і доброчинства. Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували дячка (вчителя) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).

Увечері до «кашоїда» приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука».

Роблячи перший підстриг, він казав: Батюшка Наум, виведи синка на ум.

Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Повернувшись додому, син знову снідав кашею, а потім ставав навколішки, молився, а мати благословляла його іконою.

Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи з сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».

Жінки збиралися в рукодільні гурти, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучматити». Хто ж не працював, то казали: «Савила та варварила і сорочки собі не справила».

Всі три свята – Варвари, Сави та Миколи – називали миколаїними святами. На відміну від весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем.

Кожна дівчина мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Якій не дісталося по розміру, то прив’язували спідницю ззаду до поперека і посилали на дерево «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли внизу запитували: «Що ти тут трусиш?». «Груші», – відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп’ячі душі!» – одказували гуртом дівчата. Зібравши «натрушених груш» – сухих паличок, ішли на досвітки. Котрій з них уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.

Від Ганни зима набирає розгін. «Прийшли Ганки – сідай у санки», – полюбляють нагадувати літні люди. Та це й природно, адже на Ганине зачаття припадає зимове сонцестояння, після чого світло повертається на літо, а зима – на морози. Відтак у народі свято Ганни називали ще «родинами сонця». За народними уявленнями, в цей день вовки остаточно збігаються в зграї, щоб відгуляти до Водохрещ «шлюбну пору». В деяких регіонах вважали цей день святом вовків і намагалися не працювати.

З Ганиного дня жінки починали готуватися до Різдва – білили хати, прибирали оселі і посилено годували свиней, щоб мати свіжину до свят.

На 22-23 грудня приходиться найкоротший день і найдовша ніч. Це день зимового сонцестояння. З цього часу день починає поступово збільшуватися. «Сонце на літній шлях виїжджає», – казали у народі.

За довголітнім прогнозуванням, це найхолодший день грудня, бо «сонце переходе на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечисть з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв’яки нападати. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє.

В цей день прогнозували погоду на цілий наступний рік.

Кожен день від Спиридона-сонцеворота повинен відповідати погоді чергового місяця: 26 грудня прогнозували січень, 27 – лютий, і так аж до Різдва. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували всі примхи погоди, щоб визначити яким буде рік:
Сніг у грудні глибокий – урожай буде високий.
Сумний грудень у свято і в будень.
Грудень землю трудить, а хату студить.
26 грудня – Євстрата.

Починають різати птицю та колоти свиней, готуючись до Різдвяних свят. Вважається, що з Євстрата день прибавило на п’ядь (п’ядь – народна одиниця вимірювання пальцями рук).

За спостереженнями, це холодний день з лютим морозом. Якщо сніг привалив впритул до парканів на Аггея – невдале літо, якщо залишається проміжок – на врожайне. На Аггея сильний мороз – буде він аж до Хрещення (19 січня), рясний іній – свята будуть теплими.