Серпень. Традиції, прикмети, прислів’я

Серед інших місяців серпню належить особлива роль.І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, як защедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем, вінцем року, люди пов’язували свої найсокровенніші надії.

Але одна справа виростити врожай, а інша, вчасно зібрати збіжжя. Не випадково, в народі казали: «Один серпневий день рік годує». Тому хлібороби, відклавши всі нагальні справи, намагалися зосередити всі свої зусилля лише на жнивах. Зрання і до пізнього вечора селяни не мати перепочинку, бо, як мовиться в прислів’ї: «Серпень втоми не знав — все збирає, припасує...».

Як ми знаємо, кожен місяць мав свої «перепочинкові дні». До таких належали більш чи менш значущі святці, котрими і регулювали працю та відпочинок. Лише для серпня народно-обрядова структура їх «не передбачила». І в цьому немає похибки, що традиційний агрокалендар свідомо зробив виняток місяцеві жнив. Для цього місяця існувало золоте правило, що опредметнилось у народному мудрослів’ї: «У хліба короткі ноги, як утече, то й довгими не наздоженеш!».

Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов'язану з жнивами. Слово «серпень» походить од знаряддя праці, яким жали зернові. Воно має спільнослов’янське значення. У чеській, польській та словацькій мовах восьмий місяць року відповідно йменується «српн». «серпень» та «велїкі српан»; щоправда в словаків ще є і «малі српан», але це стосується липня. До речі, у південних слов’ян, де жнива починаються рапіше ніж у нас, ця назва також відноситься до сьомого місяця — болгарське («ср’ьпан») і сербо-хорватське ( «српань» ).

Проте найсвоєріднішу назву жниварського місяця серед слов’янських народів мають білоруси. У них він йменується «жнивнем», хоч у розмовній мові нерідко, особливо на пограниччі з Україною, вживається і «серпень».

Багато країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті це був «секстиліс».Але згодом його перейменували на «август» — на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма блискучими перемогами.

Діалектна скарбниця серпня також приберегла чимало оригінальних назв. Однією з найдавніших, про що підтверджують давньоруські джерела, була — «заревь». На думку дослідників, вона походить од дієслова «заревати», себто «ревіти». О цій порі наші далекі пращури влаштовували оленячі гони; від того, що довколишні ліси відлунювали протяжним погуком диких тварин, і назвали цю пору року «заревом».

Більш конкретні найменування зафіксовані в західноукраїнських говорах. Володимир Шухевич у своїй капітальній праці «Гуцульщина» подає місцевий термін — «копень».Так називали гуцули сучасний серпень від того, що на полях з'являлися копи жита.

У Я. Головацького подибуємо іншу назву — «кивень». Її фіксують й інші календарі XIX століття, що виходили на західноукраїнських землях. Передусім це пов'язано з нужею, тобто гедзями й сліпнями, котрі вельми дошкуляють тваринам. Від того, що коні постійно кивають головами, відганяючи надокучливих комах, і закріпилася назва місяця. Деінде побутувала похідна накличка — «гедзень».

Лексикон серпня має й інші назви — «густир» (від густого врожаю на полях та в садках), «хлібосол», «жнивець» (пори дозрівання зерна), «городник», «прибериха-припасиха»,тощо. Всі вони так чи так пов’язані а господарською діяльністю людини.

На ще декількох назвах мені хотілося б зупинитися детальніше. Мова йде про наклички «спасівець»та «варильник». Вони вживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов'язана а давнім хліборобським звичаєм — робити «спасову бороду». На початку чи в кінці жнив господарі залишали в полі жмут невижатого збіжжя. Його обв’язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба й дрібок солі. Це був символ закінчення жнив, «Спасова борода» стояла край лану до початку осіннього посіву.

Інша регіональна назва — барильник» — ймовірно походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень — місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того, щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні барильця — видовбані із суцільного липового окоренка посудини.

Для кращого зберігання води барильце вставляли у ще одну дерев’яну, але більшого розміру, діжечку. Порожнину між стінками заповнювали тирсою або кострицею. Такі термоси були вельми практичними під час жнив’яних робіт.

У народі їх називали «барильця» чи «варильники». Звідси й похідна назва місяця.

Відомий фольклорист М. Максимович, досліджуючи селянський побут, відзначав, що в давнину на Україні жнива починалась між 7 та 12 липня, тобто від Іванового і до Петрового днів. Хоч збіжжя часто і не визрівало на цей час, але люди все одно готували з нового врожаю обрядову перепічку, яку в народі називали свидом. Але це були чисто символічні зажинки.

Масове збирання зернових починалося на Прокопа — 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Це стверджують численні прислів’я та приказки: «На Прокопа приготуй плечі до снопа» чи «На Прокопа має бути в полі копа».Але найбільшого розмаху жниварський сезон набирав у серпні — місяці, що символізує «красне літо». Під цю пору пасічники починають вдруге качати мед: «Спас,— кажуть з цього приводу,— свіжий медок і хлібець припас».

Хоч літо в серпні і не думає подавати у відставку, але вже не за горами осінь. У другій половині місяця стають довшими і прохолоднішими ночі. Про це нагадують і табуни лелек, що збираються на стернищах, готуючись до далекої мандрівки. На Поліссі бусли починають відлітати до вирію з 28 серпня. Якщо лелечі ключі заспішили раніше, то за прикметою, зима має бути ранньою і холодною.

Як образно сказав М. Рильський, під цю пору «серпень з вереснем стискають один одному правиці» А нам залишається нагадати традиційну прикмету: уважно придивіться на Міхеїв день(27 серпня) — якщо він вітряний, то такою буде й осінь, а коли буря — вересень защедрить дощами...