Народний церковний календар на липень

Спостережливий читач давно помітив, що липи починають цвісти у червні. А якщо взяти до уваги й таку деталь, що старе літочислення — а саме за ним і формувалися сучасні назви — відстає од нинішнього на чотирнадцять днів, то, природно, може виникнути думка: чи не припустилися тут похибки?

Традиційно на Україні росте два види лип — широколиста і дрібнолиста. Стосовно першої, то вона починав квітувати в середині червня. Від того шостий місяць, тобто наш червень, у сербо-хорватів носить назву «ли- день», у словаків — «липан». Натомість у північних сло¬в’ян сьомий місяць індентифікується з українською: у чехів діалектне «ліпен», поляків — «ліпец» і білорусів — «ліпень».

У цей день спостерігають за травою: якщо вона суха- вночі йтиме дощ. Сьогодні розпочинають готуватися до жнив: «Леонтій до жнив серпи й коси поточив!».

Цей святий вважається покровителем бджіл. Від сьогодні бджоли заготовлюють мед на зиму. За ними спостерігають: якщо бджоли летять до своїх вуликів – незабаром дощ, а перед спекою вони стають агресивнішими – частіше жалять, кусають.

Якщо на Мефодія йде дощ, то він може продовжувати йти протягом сорока днів з переривами.

Якщо сьогодні день спекотний, то грудень буде морозним

Улян – мученик з міста Тарі. Цього дня продовжується тема дощу (якщо справджується прикмета минулого дня).

У день священномученика Євсевія, наші предки надіялися на дощ, адже він віщував хороший врожай хлібів. Також спостерігали за туманом вранці, якщо він стелиться по воді, буде тепло.

Цей день вважають одним із найкращим для заготівлі лікарських трав. Люди удосвіта вставали і вирушали в ліс і на левади, щоб запастися природними ліками.

Давнє язичницьке свято, що припадає на ніч з 6 на 7 липня. З ним пов’язані цікаві обряди: хлопці готували вогнища, а дівчата вбирали Марену – живу гілку. З настанням сутінків парубки запалювали ватру, через яку парами перестрибували, юнки топили Марену, яка символізувала русалку, пускали на воду віночки, шукаючи майбутнє кохання.

У цей день годилося скупатися, а дітям, замість вогню, пострибати через кропиву. Всі, хто йшли до купальського дійства, намагалися не обертатися, щоб їх не наздогнала відьма. Щоб її впізнати потрібно мати при собі попіл з купальського вогнища, загорнутий у ганчірку. Тоді відьма підійде і скаже: «Віддай мені те, що у тебе є». Крім того, якщо цей попіл закопати біля воріт, то жодна з відьом не доїтиме корів.

У деяких регіонах на Купайла, дівчата робили з соломи ляльку, одягали в жіночий одяг, вішали намисто на гаю, а голову прикрашали стрічками, квітами й віночками; деінде голову виготовляли з глини, замість очей вставляли вуглини і рижували щоки. Натомість, у супроводі дітей, ходили з Мареною всіма вулицями, наспівуючи купальських пісень; зробивши обхід, йшли до річки чи ставу, роздягали ляльку і топили у воді.

Дівчата й хлопці намагалися облити один одного водою, хоч купатися з Мареною не годилося, бо вона накличе бурю. На Закарпатті жінки робили на Купайла віночки і відносили на могилки своїх дітей, що народилися неживими або ж нехрещеними померли. В цей день навіть не пускали корів у поле. До дійних тварин на цілу ціч і день підпускали малих телят, «щоб відьма не побродила». Зібраний на Купайла подорожник вважався помічним від багатьох хвороб.

Купайльські дійства знайшли відбиття і в народній творчості.

Петро і Февронія – княжське подружжя, що славилося своїм милосердям. Вони померли в один день і час. Вважається, що з цього дня можна очікувати ще сорок спекотних днів.

Наші пращури помітили, що у цей день достигають ягоди. Також вони слідкували за травою: якщо зранку вона суха – вночі йтиме дощ.

Його іще називали Сіногній. «На Самсона,— казали,— бійся мусона». Якщо йтиме дощ, то негодитиме сім тижнів — аж до бабиного літа.

У цей день дозріває червона бузина. Люди помітили, що цього дня соловей співає востаннє, проте якщо зозуля припинила співати, буде рання зима.

Цей день пов’язаний з літнім сонцестоянням. Найурочистіше його відзначали пастухи. В карпатському регіоні власники тварин організовували святковий обхід («петрівку») на вигоні. Гуцули, скажімо, приносили пиріжки з сиром (мандрики, перевертаники). Після обіду пастухи влаштовували різноманітні змагання, розваги, танці.

В цей день юним попасичам дозволялося зібрати один удій з усіх тварин вигідно продати. Виручені, гроші йшли для власних потреб.

На Івано-Франківщині я почув вислів: «А ти сьогодні копав Петра?». Коли ж поцікавився, що це означає, то виявилося, що й дотепер на Прикарпатті існує давній звичай «копати Петра».

Напередодні Петра і Павла пастухи та сільські підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти (переважно пиріжки з сиром, капустою тощо), а також ставили наливку. Кожен намагався почастувати інших смаковитим їством. Нерідко й самі готували зі сметани й сиру та борошна пиріжки — мандрики.

Розмова точилася неквапом. Згадували цікаві бувальці, забавні історії. Брати участь у таких дійствах було за велику честь для підлітків. До свого товариства приймали не всіх і вважалося великою ганьбою, коли когось залишили «поза гуртом». Натомість старші чи однолітки нерідко намагалися засипати Петра, а тому за канавкою вели постійний нагляд.

Петропавлівське свято мало і свій пісенний цикл. Ось кілька таких співанок:

Якщо на Прикарпатті «копали Петра» не лише пастухи, то в інших регіонах це було виключно професійне свято. На Подністров’ї відпасувачі ходили селом, а господарі обдаровували їх продуктами та грішми. На Поліссі та Лівобережжі пастухи або господарі худоби спеціально готували мандрики. Особливо урочисто проходив цей обряд на Херсонщині. Кожна господиня призбирувала маслянку — сколотили, які залишалися після збиття масла,— зливала її в горнятко і стоплювала («створожувала»). З такого сиру, додавши яєць та борошна, робили кругленькі сирники, власне мандрики, які варили в олії чи смальці. Тому, й казали: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася». Як відомо, з цього часу птаха вже припиняла свої співи.

Крім того, на Петра і Павла виготовляли з ячного борошна нового врожаю обрядовий хліб і несли його до церкви на посвяту. Священник розламував книшини і причащав, наче просковками, всіх присутніх. В Такий спосіб жінки віддячували Петрові, що запровадив цей не довготривалий піст (до речі, на Петра і Павла власне і завершувалася Петрівка).

Про Петрове свято в народі побутувало безліч прислів’їв:
Раз у рік Петра.
Бабське літо до Петра тілько.
До Петра молочка відерце, а по Петрові глек і той неповний.
До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові.
На Петра і душа тепла.
Від Петра красне літо.
Йшло до Петра, а тепер до Різдва.
За Петра Афонського сонце повертається на зиму, а літо на жару, а з Спиридона Сонцеворота (25 грудня) сонце повертав на літо, а зима на мороз.
Кожний то знав, що святий Петро колоски підпалює.
На Петра колос, а на Іллю (2 серпня) жнива.
Не все в середу Петра.
По Петрові на дворі пусто, а в полі густо.
Соловей співає до Петра.
Як хліба вродили, то ні Петро, ні Павло їх не віднімуть.
Прийшов Петро — вирвав било (листок), прийшов Ілля— вирвав два, прийшов Спас (19 серпня) —бери рукавиці про запас, прийшла Пречиста (21 вересня) — на дереві чисто, а прийшла Покрова (14 жовтня) — на дереві голо.
Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота.
Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
Якщо на Петра один дощ — врожай непоганий, два — добрий, а три — багатий.
13 липня – Полупетра, або Петрового батька

Деякі селяни вважали, що назва ця на честь Петрового батька, інші — лише самого Петра, а дехто пов’язував з тим, що свято наполовину менше. Що б там було, але на Полупетра вшановували також пастухів і тварин. Деінде навіть не доїли корів. Зранку варили борщ у трьох горщиках, оскільки Петро тричі відмовлявсь од Христа. У цей день пастухи мали змогу відпочити — не відпасували тварин, а тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора».

З Полупетром пов’язано чимало молитв, присвячених тваринам. Ось зразок однієї, зафіксованої на Поліссі:
«Христе, Боже наш, оберігай і опасай худобицю нашу вдень під сонцем, уночі під місяцем, під ясними зорями і на пізнім ляганні, і на раннім вставанні, і на досвітніх годинах, де вона роси спасав, де води спиває.
Сохрани її, Боже, від звіра лютого, що її підстерігав, від язика злого, клеветучого, і від гада гадовитого, ненаситного, і від чоловіка лукавого та невірного» і від усякого чорного зла, щоб повсякчас обминало її воно. Щоб зле обминало, а добре зустрічало.
Нехай прибуває на нашій худобці усього із роси, із води, із усякого цвіту, що цвіте на нашій землі!».
Щаслива та хата, де худоби багато.
Коло худоби походиш, то сам собі вводиш.
Як корова у хліві, то є харч на столі.
У ледачого господаря кінь не побіжить.
14 липня – Кузьми і Дем’яна

«Кузьма і Дем’ян згубили жупан» — початок літньої спеки, адже за старим календарем це полудень літа.

15 липня – Фотія

Закінчували косовицю сіна і починали готуватися до жнив, тому й казали: «З сіножаті пішли пожинки». Якщо з'явилися жовті листочки на деревах — на ранню осінь і зиму.