Лютий. Традиції, прикмети, прислів’я

Так нестримно летить час. Здасться, ще відносно недавно ми тішилися красою новорічних ялинок, а вже почався відлік лютого — останнього місяця зими. Традиційно з ним пов'язано чимало звичаїв, обрядів і... сподіванок. Недарма казали: Лютневий сніг весною пахне. Хоч і вважається, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повергає на весну - в лютому день збільшується майже на три години.

У багатьох народів, зокрема і в стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій свого часу писав: «Дивно, чому Новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?». Відтак римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважався останнім місяцем року. Звідси и латинська назва «фебруаріс», тобто очищення і цією назвою на сьогодні користується більшість європейських народів.

В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження —лютий. Його етимологічне коріння пов’язане з конкретними реаліями, адже, як стверджує відоме прислів’я: «Лютий — місяць вітрів і кривих шляхів», тобто частих морозів, снігів та заметів. Щоправда, довгий час на Україні ним називали й січень, про що стверджують літературні та історичні джерела, і лише наприкінці минулого століття остаточна назва закріпилася за другим місяцем року.

Крім офіційної, в багатьох регіонах України побутували, а почасти й нині існують свої діалектичні назви, означені образним світобаченням. Усі вони відбивають сувору й норовисту вдачу місяця: сніжень, лютень, крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, межень (тобто календарна межа між зимою і весною).

Яків Головацький зафіксував у західноукраїнських говірках й такі назви: казибрід, казидорога — од лексичного «казитися», тобто впадати в лють, скаженіти; саме це означення найповніше відтворює природний характер лютого.

З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий перепочинок. Селяни готувалися до нового хліборобського сезону — вивозили на поля гній, перевіряли схожість зерна, лаштували сільськогосподарський реманент.

Тому з лютим міцно пов’язані й природні передбачення погоди — які будуть весна і літо, чи защедрить врожаєм рік грядущий? Своєрідним барометром і прогностиком вважалася середина місяця — 15 лютого. Ще язичники назвали цей день зимобором, позаяк зима боролася з весною (пізніше церква долучила й свою назву — Стрітення).

Напередодні зимобора наші предки ретельно стежили за погодою. Якщо Юхимів день (11 лютого) принесе вітер, то буде сирим літо, а коли ввечері 14 лютого небо вкривається зорями — спізниться весна...

Та особливо довіряли хлібороби Стрітенню, оскільки в цей день начебто зустрічається зима з літом. Якщо цього дня, мовить відоме прислів’я,— Півень води зі стріхи нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться,— отже, буде рання весна. За вдачею зимобора стежили не тільки хлібороби, але й пасічники — коли зі стріх капатиме вода, то рік має бути щедрим на взяток. Від того, як поведеться цього дня погода, такою за уявою наших предків, буде й весна: коли відлига — ранньою й теплою, сніг — дощовою й тривалою, хурделиця — пізньою та холодною, а коли похмурий день і без сонця — ще дошкулятимуть суворі морози. Вважалося також, коли надвечір видовжаться на стрісі бурульки, на таку висоту ще прибуде снігу.

Звісно ж, не всі стрітенські прикмети справджувались, але чимало з них мали, завдяки довголітньому спостереженню, й правдиві закономірності,— адже в цей час у природі відбувалися біологічні зміни пов'язані в настанням весни. Прихильники народної метеорології можуть на практиці перевірити їх достовірність.

Варто очевидно зупинитися ще на одній ознаці лютого. Це найкоротший місяць річного циклу. Чому власне винятком став лютий? Як відомо, в глибокій давнині у багатьох народів рік, згідно з сонячним календарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, наприклад, 355, єгиптян —365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до нашої ери за допомогою астронома Созігена запровадив так званий юліанський календар, що мав 365 днів і 6 годин. Через кожні чотири роки набігав зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворився високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Відтак папа римський Григорій XIII у 1582 році (на цей час неточність вже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на чотири (наприклад, 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року в григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми користуймося по сьогоднішній день.

Ось така цікава історія з останнім місяцем зими. Недарма мовиться: Січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем. то снігом сіє. І все ж найточніше характеризує його народне прислів’я: Лютень сказав: Якби я був у батькових літах, то бику-третяку роги вирвав би!. Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.

Останній місяць зими завершував обрядові вечорниці. Все рідше і рідше збиралися хлопці й дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи — весни, яка вже не за горами.